Розділ «Том другий»

Борис уважно слухав того, хто говорив, чекаючи своєї черги, але разом з тим встигав кілька разів оглядатися на свою сусідку, красуню Елен, яка з усмішкою кілька разів зустрілася очима з вродливим молодим ад'ютантом.

Цілком природно, говорячи про становище Пруссії, Анна Павлівна попросила Бориса розповісти про свою мандрівку до Глогау та про стан, в якому він застав пруське військо. Борис, не кваплячись, чистою і правильною французькою мовою розповів вельми багато цікавих подробиць про війська, про двір, за весь час своєї розповіді старанно уникаючи висловлення своєї думки щодо тих фактів, про які він говорив. На якийсь час Борис оволодів загальною увагою, і Анна Павлівна почувала, що її вгощення новинкою всі гості прийняли з задоволенням. Найбільше уваги до Борисової розповіді виявила Елен. Вона кілька разів питала його про деякі подробиці його поїздки і, здавалося, вельми була зацікавлена станом пруської армії. Тільки-но він кінчив, вона зі своєю звичайною усмішкою звернулася до нього.

— Il faut absolument que vous veniez me voir[425], — сказала вона до нього таким тоном, наче з деяких міркувань, яких він не міг знати, це було конче потрібно. — Mardi entre les 8 et 9 heures. Vous me ferez grand plaisir[426].

Борис обіцяв виконати її бажання і хотів зайти з нею в розмову, коли Анна Павлівна відкликала його під тим приводом, що тіточка бажає послухати його.

— Адже ви знаєте її чоловіка? — сказала Анна Павлівна, заплющивши очі і журним жестом показуючи на Елен. — Ах, це така нещасна і чарівна жінка! Не згадуйте його при ній, будь ласка, не згадуйте. Їй занадто тяжко!

VII

Коли Борис і Анна Павлівна вернулись до загального гуртка, розмовою в ньому заволодів князь Іполит. Він, висунувшись вперед у кріслі, сказав:

— Le Roi de Prussel[427] — і, сказавши це, засміявся. Всі обернулись до нього: — Le roi de Prusse? — спитав Іполит, знову засміявшись і знову спокійно і серйозно вмостився в глибині свого крісла. Анна Павлівна почекала трохи, але тому, що Іполит зовсім, здавалося, не хотів більше говорити, вона почала розповідати про те, як безбожний Бонапарт вкрав у Потсдамі шпагу Фрідріха Великого.

— C'est l'épée de Frédéric le Grand, que je…[428] — почала була вона, та Іполит перебив її словами:

— Le Roi de Prusse… — і знову, тільки-но до нього обернулись, попросив пробачення й замовк. Анна Павлівна скривилася. Mortemart, Іполитів приятель, рішуче звернувся до нього:

— Voyons à qui en avez vous avec votre Roi de Prusse?[429]

Іполит засміявся, наче йому було соромно за свій сміх.

— Non, ce n'est rien, je voulais dire seulement…[430] (Він мав намір повторити жарт, що його чув у Відні і що його цілий вечір збирався вмістити.) Je voplais dire seulement, que nous avons tort de faire la guerre pour le roi de Prusse[431].

Борис обережно усміхнувся, так, що його усмішку можна було вважати за іронію або за схвалення жарту, залежно від того, як її буде прийнято. Усі засміялися.

— Il est très mauvais, votre jeu de mot, très spirituel, mais injuste, — погрожуючи зморщеним пальчиком, сказала Анна Павлівна. — Nous ne faisons pas la guerre pour le roi de Prusse, mais pour les bons principes. Ah, le méchant, ce prince Hippo-lyte![432] — сказала вона.

Розмова не припинялася цілий вечір, обертаючись переважно навколо політичних новин. Наприкінці вечора вона особлива пожвавішала, коли зайшло про нагороди, надані від царя.

— Адже одержав минулого року NN табакерку з портретом, — казав l'homme à l'esprit profond[433], — чому ж SS не може одержати такої самої нагороди?

— Je vous demande pardon, une tabatière avec le portrait de l'Empereur est une récompense, mais point une distinction, — сказав дипломат, — un cadeau plutôt[434].

— Il y eu plutôt des antécédents, je vous citerai Schwaczenberg[435].

— C'est impossible[436], — відповів другий.