Розділ «Том другий»

— Чого ви прийшли сюди? — спитав чоловік, на шурхіт, що зробив П'єр, звертаючись у його бік. — Чого ви, не віруючи в істини світла і не бачачи світла, чого ви прийшли сюди, чого ви хочете від нас? Премудрості, доброчесності, просвіщення?

В ту хвилину, як двері відчинилися і ввійшов невідомий чоловік, П'єр пережив почуття страху та благоговіння, подібне до того, яке він переживав у дитинстві на сповіді: він відчув себе віч-на-віч з цілком чужим по умовах життя і з близьким по братерству людей чоловіком. Серце в П'єра билося так, що аж перехоплювало дух, коли він підступив до ритора (так називався в масонстві брат, який готував шукача до вступу в братство). П'єр, підійшовши ближче, впізнав у риторі знайому людину, Смольянінова, але йому було образливо думати, що це була знайома людина: він був лише брат і доброчесний наставник. П'єр довго не міг вимовити слова, так що ритор мусив повторити запитання.

— Так, я… я… хочу оновлення, — насилу вимовив П'єр.

— Добре, — сказав Смольянінов і відразу заговорив далі:— Чи маєте ви уявлення про заходи, якими наш святий орден допоможе вам у досягненні вашої мети?.. — спитав ритор спокійно і швидко.

— Я… сподіваюся… керівництва… допомоги… в оновленні, — сказав П'єр тремтячим голосом, ледве вимовляючи слова від хвилювання і від незвичності говорити по-російському про абстрактні речі.

— Яке уявлення ви маєте про франк-масонство?

— Я гадаю, що франк-масонство є fraternité [412]і рівність людей з доброчесними цілями, — сказав П'єр, соромлячись у міру того, як він говорив, невідповідності своїх слів до урочистості хвилини. — Я гадаю…

— Добре, — сказав ритор поспішно, очевидно, цілком вдоволений цією відповіддю. — Чи шукали, ви засобів для досягнення своєї мети в релігії?

— Ні, я вважав її несправедливою і не додержувався її, — сказав П'єр так тихо, що ритор не розчув його і спитав, що він каже. — Я був атеїстом, — відповів П'єр.

— Ви шукаєте істини для того, щоб додержуватись у житті її законів; отже, ви шукаєте премудрості та доброчесності, так же? — сказав ритор по хвилинній мовчанці.

— Так, так, — потвердив П'єр.

Ритор прокашлявся, склав на грудях руки в рукавичках і почав говорити:

— Тепер я повинен відкрити вам головну мету нашого ордену, — сказав він, — і якщо мета ця збігається з вашою, то ваш вступ до нашого братства буде корисним. Перша найголовніша мета і разом з тим основа нашого ордену, на якій він встановлений і якої ніяка сила людська не може порушити, є збереження і передання нащадкам певного важливого таїнства… що з найдавніших віків і навіть від першої людини до нас дійшло; від цього таїнства, можливо, залежить доля роду людського. Але що таїнство це має таку властивість, що ніхто не може його знати і з нього користатися, коли довгочасним і старанним очищенням самого себе не приготовлений, то не кожен може сподіватися скоро збагнути його. Тому ми маємо другу мету, що полягає в тому, щоб приготовляти наших членів, по змозі, виправляти їх серце, очищати і просвітлювати їхній розум тими способами, які нам переказами відкрито від мужів, що потрудилися в шуканні цього таїнства, і тим робити їх здатними до сприйняття оного. Очищаючи і виправляючи наших членів, ми намагаємося, по-третє, виправляти і весь людський рід, даючи йому в членах наших зразок благочестя і чесноти, і тим прагнемо всіма силами протиборствувати злу, що панує на світі. Подумайте про це, і я знову прийду до вас, — сказав він і вийшов з кімнати.

— Протиборствувати злу, що панує на світі…— повторив П'єр, і йому уявилася його майбутня діяльність на цій ниві. Йому уявлялися такі ж люди, яким він сам був два тижні тому, і він у думці звертав до них повчально-наставницьку промову. Він уявляв собі порочних і нещасних людей, яким він допомагав словом і ділом; уявляв собі гнобителів, від яких він рятував їх жертви. З трьох цілей, що їх назвав ритор, ця остання — виправлення роду людського, особливо близька була П'єру. Якесь важливе таїнство, про яке згадав ритор, хоч і збуджувало його цікавість, не здавалося йому істотним; а друга мета, очищення і виправлення себе, мало захоплювала його, бо він у цю хвилину з насолодою почував себе вже цілком виправленим від колишніх пороків і готовим лише на добре.

Через півгодини повернувся ритор передати шукачеві ті сім чеснот, відповідних до семи східців храму Соломона, що їх повинен був виховувати в собі кожен масон. Чесноти ці були: 1) скромність, додержання таємниці ордену, 2) покора вищим чинам ордену, 3) добронравність, 4) любов до людства, 5) мужність, 6) щедрість і 7) любов до смерті.

— По-сьоме, намагайтеся, — сказав ритор, — частими роздумами про смерть довести себе до того, щоб вона більш не здавалася вам страшним ворогом, а другом… який звільняє від тяжкого цього життя в трудах доброчесності змучену душу, щоб ввести її в місце нагороди і заспокоєння.

«Справді, це повинно бути так, — думав П'єр, коли по цих словах ритор знову пішов від нього, покидаючи його на самітний роздум. — Це повинно бути так, але я ще такий слабкий, що люблю своє життя, смисл якого лише тепер потроху відкривається мені». А решту п'ять чеснот, які, перебираючи по пальцях, згадав П'єр, він почував у душі своїй: і мужність, і щедрість, і добронравність, і любов до людства, і особливо покору, яка навіть здавалася йому не чеснотою, а щастям, (йому так радісно було тепер позбутися власної сваволі і підкорити свою волю тому і тим, які знали безсумнівну істину.) Сьому чесноту П'єр забув і ніяк не міг згадати її.

Втретє ритор повернувся швидше і спитав П'єра, чи все ще він твердий у своєму намірі і чи наважується піддати себе всьому, що від нього вимагатиметься.

— Я готовий на все, — сказав П'єр.

— Ще повинен вас повідомити, — сказав ритор, — що орден наш учення своє розкриває не лише в словах, а й іншими засобами, які на істинного шукача мудрості й доброчесності впливають, можливо, сильніше, ніж словесні тільки пояснення. Ця храмина убранням своїм, яке ви бачите, вже повинна була з'ясувати вашому серцю, якщо воно щире, більше, ніж слова; ви побачите, можливо, і при дальшому прийманні вас подібний спосіб з'ясовування. Орден наш наслідує стародавні товариства, які відкривали своє вчення ієрогліфами. Ієрогліф, — говорив ритор, — є найменування якоі-небудь не підлеглої почуттям речі, яка містить у собі якості, подібні до зображуваної.