Розділ «Том другий»

— Він не осягається розумом, а осягається життям, — сказав масон.

— Я не розумію, — сказав П'єр, з острахом почуваючи в собі зародження сумніву. Він боявся неясності і слабкості доводів свого співрозмовника, він боявся не вірити йому. — Я не розумію, — сказав він, — чому розум людський не може збагнути того знання, про яке ви кажете.

Масон усміхнувся своєю лагідною батьківською усмішкою.

— Вища мудрість і істина є ніби найчистіша волога, яку ми хочемо прийняти в себе, — сказав він. — Чи можу я в нечисту посудину прийняти цю чисту вологу і робити висновок про чистоту її? Тільки внутрішнім очищенням самого себе я можу до певної чистоти довести прийману в себе вологу.

— Правда, правда, це такі — радісно сказав П'єр.

— Вища мудрість заснована не лише на розумі, не на тих світських науках фізики, історії, хімії та ін., на які розпадається знання розумове. Вища мудрість одна. Вища мудрість має одну науку — науку всього, науку, що з'ясовує всю світобудову і місце, яке займає в ній людина. Для того, щоб вмістити в себе цю науку, конче треба очистити й обновити свою внутрішню людину, і тому перше, ніж знати, треба вірити і вдосконалюватися. І для досягнення цих цілей в душу нашу вкладено світло боже, що зветься совістю.

— Так, так, — потверджував П'єр.

— Подивись духовними очима на свою внутрішню людину і спитай себе, чи задоволений ти з себе. Чого ти досяг, керуючись самим розумом? Що ти таке? Ви молоді, ви багаті, ви розумні, освічені, добродію мій. Що ви зробили з усіх цих благ, даних вам? Чи задоволені з себе й зі свого життя?

— Ні, я ненавиджу своє життя, — скривившись, промовив П'єр.

— Ти ненавидиш, то зміни його, очисть себе, і в міру очищення ти будеш пізнавати мудрість. Подивіться на своє життя, добродію мій. Як ви провадили його? В бешкетних оргіях і розпусті, все одержуючи від суспільства і нічого не віддаючи йому. Ви одержали багатство. Як ви використали його? Що ви зробили для ближнього свого? Чи подумали ви про десятки тисяч ваших рабів, чи допомогли ви їм фізично і морально? Ні. Ви користалися з їхньої праці, щоб провадити розпутне життя. Ось що ви зробили. Чи обрали ви місце служіння, де б ви давали користь своєму ближньому? Ні. Ви в неробстві провадили своє життя. Потім ви одружилися, добродію мій, узяли на себе відповідальність керування молодою жінкою, і що ж ви зробили? Ви не допомогли їй, добродію мій, знайти шлях істини, а ввергнули її в безодню брехні і нещастя. Людина образила вас, і ви вбили її, і ви кажете, що ви не знаєте бога і що ви ненавидите своє життя. Тут нема нічого дивного, добродію мій!

По цих словах масон, ніби втомившись від тривалої розмови, знову сперся на спинку дивана й заплющив очі. П'єр дивився на це суворе, нерухоме, старече, майже мертве обличчя і беззвучно ворушив губами. Він хотів сказати: так, мерзенне, гуляще, розпутне життя, і не смів порушувати мовчанку.

Масон хрипко, по-старечому прокашлявся й гукнув слугу.

— Як коні? — спитав він, не дивлячись на П'єра.

— Привели зданих, — відповів слуга. — Відпочивати не будете?

— Ні, кажи запрягати.

«Невже ж він поїде і залишить мене самого, не доказавши всього й не пообіцявши мені допомоги? — думав П'єр, встаючи й опустивши голову, зрідка поглядаючи на масона й починаючи ходити по кімнаті. — Так, я не думав цього, але я провадив огидне, розпутне життя, але я не любив його і не хотів цього, — думав П'єр, — а цей чоловік знає істину, і якби він захотів, він міг би відкрити її мені». П'єр хотів і не смів сказати це масонові. Проїжджий, звичними старечими руками склавши свої речі, застібав свого кожушка. Закінчивши ці справи, він звернувся до Безухова і байдуже, чемним тоном, спитав його:

— Ви куди тепер зволите їхати, добродію мій?

— Я?.. Я до Петербурга, — відповів П'єр дитячим, нерішучим голосом. — Я дякую вам. Я в усьому згоден з вами. Але ви не думайте, що я такий поганий. Я всією душею бажав бути тим, чим ви хотіли б, щоб я був; але я ні в кому ніколи не знаходив допомоги… Зрештою, я сам найперше винен у всьому. Допоможіть мені, навчіть мене і, можливо, я буду… — П'єр не міг говорити далі; він засопів носом і одвернувся.

Масон довго мовчав, видно, щось обдумуючи.

— Допомога дається лише від бога, — сказав він, — але ту міру допомоги, яку владен подати наш орден, він подасть вам, добродію мій. Ви їдете до Петербурга, передайте це графові Вілларському (він вийняв бумажника і на складеному вчетверо великому аркуші паперу написав кілька слів). Одну пораду дозвольте дати вам. Приїхавши до столиці, приділіть перший час самотності, обміркуванню самого себе і не ставайте на попередні шляхи життя. По цьому бажаю вам щасливої дороги, добродію мій, — сказав він, побачивши, що слуга його ввійшов до кімнати, — і успіху…