Розділ «Том перший»

— Ils m'ont reçu avec ma nouvelle, comme un chien dans un jeu de quilles[259], — закінчив він.

Білібін усміхнувся і розпустив брижі шкіри.

— Cependant, mon cher, — сказав він, розглядаючи здалеку свій ніготь і підбираючи шкіру над лівим оком, — malgré la haute estime que je professe pour le «православне російське воїнство», j'avoue que votre victoire n'est pas des plus victorieuses[260].

Він говорив далі так само французькою мовою, вимовляючи по-російському лише ті слова, які він презирливо хотів підкреслити.

— А що ж? Ви з усією масою своєю накинулися на нещасного Мортьє при одній дивізії, і цей Мортьє вислизає у вас поміж руки? Де ж перемога?

— Проте, серйозно кажучи, — відповів князь Андрій, — все-таки ми можемо сказати без хвальби, що це трохи краще за Ульм…

— Чому ви не взяли нам одного, хоч одного маршала?

— Тому, що не все робиться, як передбачається, і не так регулярно, як на параді. Ми гадали, як я вам казав, зайти в тил на сьому годину ранку, а не прийшли й на п'яту вечора.

— Чому ж ви не прийшли на сьому годину ранку? Вам треба було прийти о сьомій годині ранку, — усміхаючись, сказав Білібін, — треба було прийти о сьомій годині ранку.

— Чому ви не вмовили Бонапарта дипломатичним шляхом, що йому краще залишити Геную? — тим самим тоном сказав князь Андрій.

— Я знаю, — перебив Білібін, — ви думаєте, що дуже легко брати маршалів, сидячи на дивані перед каміном. Це правда, а все-таки чому ви його не взяли? І не дивуйтеся, що не тільки військовий міністр, а й найясніший імператор і король Франц не будуть дуже ощасливлені вашою перемогою; та й я, нещасний секретар російського посольства, не почуваю ніякої особливої радості…

Він подивився прямо на князя Андрія і раптом спустив зібрану шкіру з лоба.

— Тепер моя черга спитати вас «чому», дорогий мій, — сказав Волконський. — Я вам признаюсь, що не розумію, може, тут є дипломатичні тонкощі над мій слабкий розум, але я не розумію: Мак втрачає цілу армію, ерцгерцог Фердінанд і ерцгерцог Карл не подають ніяких ознак життя і роблять помилки за помилками, нарешті, один лише Кутузов здобуває справжню перемогу, знищує charme[261] французів, і військовий міністр не цікавиться навіть знати подробиці!

— Саме тому, дорогий мій. Voyez-vous, mon cher[262]: ура! за царя, за Русь, за віру! Tout ça est bel et bon[263], але що нам, я кажу — австрійському дворові, до ваших перемог? Привезіть ви нам сюди добру звістку про перемогу ерцгерцога Карла або Фердінанда — un archiduc vaut l'autre[264], як вам відомо — хоч над ротою пожежної команди Бонапарте, це інша річ, ми прогримимо в гармати. А то це, як навмисне, може лише дратувати нас. Ерцгерцог Карл нічого не робить, ерцгерцог Фердінанд вкриває себе ганьбою. Відень ви кидаєте, не захищаєте більш, comme si vous nous disiez[265]: з нами бог, а бог з вами, з вашою столицею. Один генерал, якого ми всі любили, Шміт: ви його підводите під кулю і поздоровляєте нас із перемогою!.. Погодьтеся, що дратівнішої за ту звістку, яку ви привозите, не можна вигадати. C'est comme un fait exprès, comme un fait exprès[266]. Крім того, ну, якби ви здобули справді блискучу перемогу, якби здобув перемогу навіть ерцгерцог Карл, що ж би змінилося в загальному перебігу справ? Тепер уже пізно, коли Відень захопили французькі війська.

— Як захопили? Відень захопили?

— Не тільки захопили, але Бонапарте в Шенбрунні, а граф, наш дорогий граф Врбна, їде до нього за наказами.

Волконський після втомної мандрівки та її вражень, після прийому і особливо після обіду почував, що він не розуміє всього значення слів, які чує.

— Сьогодні вранці був тут граф Ліхтенфельс, — говорив далі Білібін, — і показував мені листа, в якому докладно описано парад французів у Відні. Le prince Murat et tout le tremblement…[267] Ви бачите, що ваша перемога не дуже така радісна і що ви не можете бути прийняті як рятівник…

— Далебі, для мене однаково, цілком однаково! — сказав князь Андрій, починаючи розуміти, що звістка його про бій під Кремсом справді не мала великої ваги в зв'язку з такими подіями, як захоплення австрійської столиці. — Як же Відень узято? А міст і знаменитий tête de pont[268], і князь Ауерсперг? У нас були чутки, що князь Ауерсперг захищає Відень, — сказав він.

— Князь Ауерсперг стоїть на цьому, на нашому, боці і захищає нас; я думаю, дуже погано захищає, але все-таки захищає. А Відень на тому боці. Ні, мосту ще не взято і, сподіваюсь, не буде взято, бо він замінований, і його наказано висадити в повітря. В противному разі ми давно були б у горах Богемії, і ви з вашою армією провели б погану чверть години між двома вогнями.