Розділ «Життєва філософія кота Мура Переклавз німецької Євген Попович»

— Ти маєш слушність, брате Муре. Він скривився, коли побачив тебе, і хода його була зухвала, — певна річ, що він хотів тебе образити. Та ми скоро дізнаємось, чи так воно було. Якщо я не помиляюся, цей строкатий філістер завів тут новий роман, бо щовечора крутиться на цьому даху. Почекаймо трохи, мабуть, мосьє скоро повернеться, і ми все з’ясуємо.

І справді, невдовзі той строкатий, ніби на злість нам, повернувся і вже здалеку зміряв мене зневажливим поглядом. Я сміливо й зухвало рушив йому назустріч і ми пройшли один повз одного так близько, що не вельми делікатно зачепилися хвостами. Я відразу став, обернувся і твердо сказав:

— Няв!

Він також став, обернувся і з викликом відповів:

— Няв!

І ми розійшлися кожен у свій бік.

— Це образа! — люто крикнув Муцій. — Я завтра ж таки притягну до відповідальності того пихатого джиґуна!

Другого ранку Муцій подався до строкатого і спитав його від мого імені, чи він зачепив мого хвоста. Той звелів відповісти мені: так, він зачепив мого хвоста. Я на це: якщо він зачепив мого хвоста, то я змушений вважати цей вчинок за образу. Він на це: я можу вважати цей вчинок за що завгодно. Я на це: я вважаю його за образу. Він на це: я не здатен зрозуміти, що таке образа. Я на це: я знаю дуже добре, що це таке, принаймні краще за нього. Він на це: я не та особа, яку б він захотів ображати. Я знов на це: але я вважаю його вчинок за образу. Він на це: я дурний шмаркач. Я на це, щоб моє слово було останнє: якщо я дурний шмаркач, то він — мерзенний шпіц! Після цього надійшов виклик.

(Зауваження видавця на берегах рукопису. О Муре, коте мій! Або правила честі змінилися від часів Шекспіра, або я ловлю тебе на літературній брехні. Тобто на брехні, що має додати тій події, про яку ти розповідаєш, більше блиску й величі. Хіба історія твого виклику на дуель строкатого пенсіонера не відверта пародія на сім разів відхилену брехню[269] Мантачки з «Як вам це сподобається»? Хіба я не бачу в перебігу твоєї так званої дуелі всі ступені переходу від ввічливої відповіді, тонкої шпильки, брутального заперечення, сміливої відсічі аж до зухвалого наскоку і хіба тебе може хоч якоюсь мірою врятувати та обставина, що ти закінчуєш лайкою замість зумовленої взірцем відвертої брехні? Муре, коте мій! Рецензенти нападуть на тебе, але ти принаймні довів, що не сліпо читав Шекспіра, але з користю для себе, а це багато чого виправдовує).

Щиро казати, я трохи злякався, отримавши виклик, бо йшлося про двобій на пазурах. Я згадав, як налупив мене строкатий зрадник, коли я, гнаний ревнощами й жадобою помсти, напав на нього, і вже не радий був і тій перевазі, яку завдяки Муцієві здобув у суперечці. Муцій, мабуть, побачив, що я зблід, читаючи ту кровожерну записку, і взагалі помітив мій душевний стан.

— Брате Муре, — сказав він, — мені здається, що тебе лякає перша дуель, яку тобі треба витримати?

Я не посоромився відкрити приятелеві своє серце і сказав йому, що похитнуло мою мужність.

— О брате, — сказав Муцій, — о любий брате Муре! Ти забуваєш, що тоді, як той зухвалий негідник брутально налупцював тебе, ти ще був зелений новачок, а не хвацький бурш, як тепер. І твоя сутичка з тим строкатим була не справжньою дуеллю за всіма правилами й законами справедливості, її навіть не можна назвати боротьбою, то була просто філістерська бійка, яка не личить нам, котам-буршам. Затям собі, брате Муре, що люди, які заздрять нашим особливим талантам, закидають нам схильність до огидних, ганебних бійок, і якщо хтось серед них трапиться дуже войовничої натури, кажуть про нього: «Він, як кіт, ладен кожному очі видряпати». Уже через саме це порядний кіт, що високо ставить свою честь і знає добрі звичаї, повинен уникати таких сутичок, щоб присоромити людей, які за певних обставин дуже люблять і когось набити, і самим бути битими. Отже, любий брате, прожени від себе страх і несміливість, будь мужній і вір, що в справжній дуелі ти помстишся як належить за всі свої кривди і так подряпаєш строкатого джиґуна, що він надовго забуде про свої дурні залицяння і про свою пиху. Але стривай! Знаєш, що мені спало на думку? Після всього, що між вами сталося, поєдинку на пазурах, буде, мабуть, замало, ви повинні битися солідніше, а саме, на іклах. Послухаймо, що скажуть бурші!

Муцій виступив на зборах буршів із дуже гарною промовою, в якій розповів, що сталося між мною і строкатим. Усі погодилися з оратором, і я через Муція повідомив строкатого, що приймаю виклик, але не можу битися інакше, як на іклах, бо образа була надто тяжка. Строкатий почав був заперечувати, посилатись на свої тупі зуби і т. д., та коли Муцій твердо й незворушно заявив, що в цьому випадку може йти мова тільки про смертельну дуель на іклах і що як він не погодиться на неї, то йому доведеться змиритися з «мерзенним шпіцом». Строкатий змушений був погодитись.

Настала та ніч, коли мав відбутися поєдинок. У призначену годину я прибув з Муцієм на дах будинку, що стояв із самого краю нашої дільниці. Незабаром з’явився і мій суперник у супроводі статечного кота, майже такого самого строкатого, як він, але на вигляд ще пихатішого і зухвалішого. То був його секундант, як ми й гадали; вони разом воювали, разом брали участь у багатьох походах, зокрема у визволенні від мишей тієї комори, за яку строкатий отримав орден Смаженого сала. Крім того, як я потім довідався, на пропозицію завбачливого і обережного Муція було запрошено попелясту кішку, що як ніхто розумілась на хірургії і належним способом дуже швидко гоїла найнебезпечніші рани. Домовлено також, що поєдинок відбудеться трьома стрибками, а якщо й за третім стрибком не станеться нічого вирішального, сторони обміркують, чи продовжувати дуель новими стрибками, чи вважати справу залагодженою. Секунданти відміряли кроки, і ми стали в позицію один проти одного. За звичаєм, секунданти зчинили гучний крик, і ми кинулись один на одного.

Тільки-но я хотів схопити свого супротивника, як він спіймав мене за праве вухо і так його вкусив, що я мимоволі верескнув.

— Розійдіться! — вигукнув Муцій. Строкатий відпустив мене, і ми знов стали в позицію. Новий крик секундантів, другий стрибок. Тепер я сподівався, що буду спритніший і таки схоплю супротивника, але той підступний нахаба ухилився і вкусив мене в ліву лапу так, що з неї потекла кров.

— Розійдіться! — знов вигукнув Муцій.

— Власне, — сказав секундант мого супротивника, обертаючись до мене, — власне, дуель закінчена, оскільки ви, шановний, діставши таке ушкодження лапи, поставлені hors de combat[270].

Та я з гніву й люті зовсім не відчував болю, а тому відповів, що третій стрибок покаже, чи є ще в мене сила й чи можна вважати дуель закінченою.