З цими словами він підвівся й підійшов до книжкової шафи. Помітивши мене там, він вражено витріщив очі й відступив назад на цілих три кроки.
— Ось бачите, майстре! Ви гадали, що цей шельма покірно сидить у передпокої, де ви його зачинили, а він прокрався в книжкову шафу, мабуть, щоб почитати щось або — ще ймовірніше — щоб підслухати нашу розмову. Тепер він чув усе, що ми говорили, отже, матиметься на бачності.
— Коте, — почав господар, не зводячи з мене враженого погляду, — коте, коли б я знав, що ти цілком зрадив свою правдиву котячу натуру і дійсно взявся ліпити такі ганебні вірші, як оце читав професор, коли б я міг повірити, що тобі опановувати науки приємніше, ніж ловити мишей, то добре нам’яв би тобі вуха або навіть...
Мене опанував невимовний страх, я заплющив очі й удав, що сплю.
— Але ж ні, ні, — повів далі господар, — гляньте-но, професоре, як безтурботно спить мій чесний кіт, і самі скажіть, чи на його простодушному писку видно бодай натяк на те, що він здатен на такі дивовижні потаємні витівки, в яких ви його звинувачуєте? Муре! Чуєш, Муре!
Так покликав мене господар. Я відразу відповів йому звичайним своїм «мур-мур», розплющив очі, підвівся і якнайграційніше вигнув спину.
Професор люто шпурнув мені в голову рукопис, але я вдав (як підказала мені природжена хитрість), ніби сприйняв його вчинок як заклик до гри, й заходився, підстрибуючи та пританцьовуючи, шарпати й підкидати аркуші так, що з них аж клапті полетіли.
— Ну от, — мовив господар, — тепер ви переконались, професоре, що не маєте слушності й що ваш Понто набрехав вам. Ви тільки гляньте, як Мур шматує вірші, — хто з поетів зміг би так поставитись до свого рукопису?
— Я вас застеріг, майстре, а ви робіть як знаєте, — мовив професор і вийшов з кімнати.
Я подумав, що буря минулась, та як же я помилився! Господар, на превеликий мій жаль, повстав проти моїх наукових студій, і хоч він удав, ніби зовсім не повірив професоровим словам, я невдовзі переконався, що він стежить за кожним моїм кроком, старанно замикає книжкову шафу, позбавляючи мене доступу до своєї бібліотеки, й зовсім не хоче, щоб я розташовувавсь, як не раз бувало, серед паперів на його письмовому столі.
Так горе й турботи затьмарили мою ранню молодість. Що може бути гірше й болючіше для генія, ніж бачити себе невизнаним, навіть осміяним, що може завдати великій душі більшої прикрості, ніж перепони там, де вона сподівається зустріти саме лише сприяння! Та чим тяжчий утиск, тим могутніша сила опору, чим дужче натягнена тятива, тим далі полетить стріла! Мене позбавлено доступу до книжок, — що ж, тим вільніше творив мій власний розум, черпаючи сили в самому собі.
Сумний і пригнічений, я в ту пору багато днів і ночей провів у льохах нашого будинку, де було наставлено чимало мишачих пасток і де збиралися коти різного віку й становища.
Сміливий філософський розум скрізь помічає навіть найпотаємніші взаємозв’язки в життєвих явищах і пізнає, як із тих взаємозв’язків складається саме життя у своїх поглядах і діях. Так і мені в льохах упали в око зв’язки між пастками на мишей і котами в їхній взаємодії. В мене, кота зі щирою, шляхетною душею, серце сходило кров’ю, коли я бачив, що ті мертві машини зі своєю невідмовною дією спричинювались до чимраз більшого зледачіння котячої молоді. Я взявся за перо й написав безсмертний твір, про який уже згадував тут, а саме: «Про пастки та їхній вплив на світогляд і активність котівства». У тій книжечці я ніби поставив перед очі зніженій котячій молоді дзеркало, в якому вона повинна була побачити себе саму, позбавлену будь-якої сили, бездіяльну, мляву, цілком байдужу до того, що прудкі миші полюють на сало! Я громовими словами будив її зі сну. Крім пожитку, який ця невеличка річ давала моїм співплемінникам, писання її було корисне й для мене, бо сам я, сидячи над нею, мав право не ловити мишей, та й пізніше нікому, либонь, не спало б на думку вимагати від мене, який так промовисто звеличував героїзм ловців мишей, щоб я показував його на власному прикладі.
Цим, мабуть, я міг би й закінчити розповідь про перший період свого життя і перейти до місяців справжньої юності, які прилягають до зрілого віку, проте не маю сили приховати від прихильних читачів дві останні строфи чудової глоси, які мій господар не захотів вислухати. Ось вони:
Та я знаю, неможливо
Вберегтися від спокуси,
Як у серці і у вусі
Все відлунює дражливо
Млосних кличів ціла злива.
Тож як любка із-за тину
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Малюк Цахес» автора Ернст Теодор Амадей Гофман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Життєва філософія кота Мура Переклавз німецької Євген Попович“ на сторінці 18. Приємного читання.