Розділ «Частина І. Генерал»

– І я теж, – зненацька сердито пробурмотів Деверс. Нервуючи, він трохи прикусив нижню губу.

Сержант із сумнівом глянув на нього і сказав:

– Я краще піду. Капітан зараз робить обхід, то я краще вшиюся, поки він мене тут не застав.

Він спинився біля дверей.

– До речі, сер, – звернувся він до торгівця з несподіваною сором’язливістю, – я розмовляв із дружиною. Вона каже, що той маленький заморозник, який ви мені дали, щоб їй надіслати, чудово працює. Дружина на нього не витрачається і тримає місячний запас їжі. Я вам вельми вдячний.

– Все гаразд, облиште.

Усміхнений сержант нечутно зачинив за собою великі двері.

Дуцем Барр підвівся зі стільця.

– Ну що ж, він непогано віддячив нам за заморозник. Погляньмо на цю нову книжку. Ой, бракує обкладинки.

Він розмотав плівку десь на ярд і підніс до світла. А потім пробурмотів:

– Та щоб мене через шпігат провели, як каже наш сержант. Це ж «Сад знань», Деверсе.

– Он як? – без ентузіазму відгукнувся торгівець. – Сідайте, Барре. Від цієї старовинної літератури я не маю жодної користі. Ви чули, що сказав сержант?

– Так, чув. І що з того?

– Почнеться наступ. А ми сидимо тут!

– А де б ви хотіли сидіти?

– Ви ж розумієте, про що я. Від цього очікування жодної користі.

– Справді? – Барр обережно видаляв стару плівку з передавача і встановлював нову. – Минулого місяця ви чимало мені розповідали про історію Фундації. Здається, її лідери за часів минулих криз майже нічого не робили, лише сиділи й чекали.

– Ет, Барре, але ж вони знали, куди прямують.

– Та невже? Я гадаю, вони запевняли про це вже тоді, коли все завершувалося. Хоча, можливо, щось і робили. Але немає жодних доказів, що події не розвивалися б так само або й краще, якби вони не знали, куди прямують. Серйозні економічні та соціологічні процеси не можуть спрямовуватися окремими людьми.

Деверс усміхнувся.