Розділ «Частина V. КОРОЛІ ТОРГІВЛІ»

— Можливо, і не повністю. Двадцять п’ять планет першого рангу мають достатньо великі фізичні ресурси, щоб їх можна було виснажити. Але якщо порівнювати з рівнем минулого століття, то ми сильно скотилися вниз і поки що не видно ніяких ознак покращення. А чому, власне, вас так усе це цікавить, молодий чоловіче? Ви ще повні сил і очі ваші сяють!

Торгівець ледь не почервонів, коли вицвілі очі ніби заглянули йому глибоко в душу й усміхнулися тому, що там побачили.

Він сказав:

— Тепер послухайте. Я торгівець із краю Галактики. Я знайшов старі мапи й хочу відкрити для себе нові ринки. Природно, що слова про збіднілі провінції мене турбують. Не можна торгувати зі світом, доки там не з’являться якісь гроші. От яка, наприклад, ситуація на Сивенні?

Старий нахилився вперед.

— Не можу сказати. Мабуть, ще не так погано. Але невже ви — торгівець? Ви більше схожі на воїна. Ви тримаєте руку на пістолеті, а на щоці маєте шрам.

Меллоу мотнув головою.

— Там, звідки я родом, закон мало що значить. Боротьба й шрами — це частина професії торгівця. Але боротьба корисна лише тоді, коли приносить гроші, якщо ж їх можна здобути й без неї, тим краще. От і тепер мені цікаво: чи знайду я тут прибутки, що варті боротьби? Я боротимуся, якщо це буде достатньо легко.

— Легко, — погодився Барр. — Ви могли б приєднатися до залишків банди Віскарда на Червоних зірках. Хоча не знаю, можна це назвати боротьбою чи піратством. Або ви могли б піти до нашого нинішнього милостивого намісника — милостивого до вбивств, грабунків та хлопчика-імператора, якого він нібито по праву вбив. — Тонкі щоки патриція почервоніли. Він заплющив, а потім розплющив очі, яскраві, мов у птаха.

— Ви не надто доброзичливі до віце-короля, патрицію Барр, — сказав Меллоу. — А що, як я один з його шпигунів?

— То й що? — з гіркотою сказав Барр. — Що ви можете в мене забрати? — Він показав зморщеною рукою на порожні стіни розваленого особняка.

— Ваше життя.

— Я попрощаюся з ним доволі легко. Я й так прожив на п’ять років довше, ніж мав би. Але ви не з людей намісника. Якби ви належали до них, то мій інстинкт самозбереження змусив би мене навіть зараз притримати язика.

— Звідки ви знаєте, що я не з них?

Старий засміявся.

— Ви здаєтеся підозрілим. Годі, я готовий закластися, що ви думаєте, ніби я намагаюся заманити вас у пастку, засуджуючи уряд. Ні-ні. Я поза політикою.

— Поза політикою? Хіба людина може колись бути поза нею? Візьмімо хоча б слова, якими ви описували намісника. Убивства, грабунки тощо. Це звучало необ’єктивно. Не зовсім об’єктивно. Не так, якби ви справді були поза політикою.

Старий знизав плечима.

— Спогади жалять, коли приходять раптово. Послухайте! Поміркуйте самі! Коли Сивенна була столицею провінції, я був патрицієм і членом провінційного сенату. Моя сім’я була однією з давніх і шанованих. Один із моїх прапрадідів був… А, неважливо. Тріумфами минулого ситий не будеш.

— Як я розумію, — сказав Меллоу, — тут була громадянська війна або революція.