Розділ «Микола Джеря»

Надворі почало смеркать. Мокрина взяла тикву з водою, хліб і вареної риби і пішла буцімто додому, а тим часом вона зайшла далеко-далеко за крутий берег, знайшла легенький човник, сіла в його і почала ждать, поки зійде місяць. Вона боялась поминути в темряві Миколин човен і виплисти далеко в море.

Зійшов червоний місяць. Мокрина вхопила весло і полинула на море.

Микола, ввесь мокрий, сидів на човні, мов дерев’яний. Він несподівано углядів, що до його наближається човник. Йому здалося, що то за ним гониться десяцький, і він підняв уже важке весло, щоб телепнуть його по голові, як трапиться між ними спотичка на воді, але запримітив, що в човні сидить дівчина. Червонуватий світ заблищав на її виду, на синьому керсеті, на білих рукавах.

– Це я! – тихо промовила Мокрина, і її легенький човник стикнувся з Миколиним човном і стукнув, ударившись об Миколин човен.

Микола не йняв віри своїм очам; але чорні брови ясно чорніли на дівочому лобі, а рум’янець на щоках було знать навіть при місяці.

– Десяцькі зостались коло куреня на варті на цілу ніч. Я знала, що в тебе нема ні шматка, ні скибки хліба і оце привезла тобі хліба, води й риби.

І з тими словами вона поставила в Миколин човен тикву з водою, поклала хліб та рибу.

– Спасибі тобі, Мокрино! Яка добра в тебе душа! Чи пак батько знає, що ти тут? – спитав Микола.

– Ні, не знає й не знатиме, бо я йому за це не скажу. Хіба ти скажеш…

– Навіщо мені казать… – непривітно промовив Микола.

– Як ти не скажеш, то я сама не признаюсь, хоч би мене батько замордував і вбив. Для мене нема й не буде ніякої притичини, щоб одвідать тебе й нагодувати.

Микола догадавсь, що смілива Мокрина привезла йому харчі неспроста, і не знав, що й казать Мокрині.

– Чи вже ж ти не боялась сама плисти човном вночі? – спитав Микола.

– Не боялась, бо знала, що тебе знайду. А з тобою мені не страшно. Чого ти такий смутний?

– Нема чого мені веселим бути.

– Ти, певно, покинув батька-матір десь далеко. Тобі жалко за своєю стороною, шкода батьків.

– Мій батько вмер, – тихо обізвався Микола.

Мокрина не насмілилась більше його розпитувать і промовила:

– Знаєш що, Миколо! Я тебе проведу в озеро через єрик в очерети. Там тобі буде безпечніше пересидіть лиху годину. Висмикни кішку та рушаймо в дорогу.

– А ти ж не наведеш на мене десяцьких? – з острахом спитав Микола.