Розділ «Кайдашева сім’я»

Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки, одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинк десять чоловіка таких, що заправляли громадою, і поставив їм ціле відро горілки.

– Чого нам змагаться, – говорив хитрий жид, – нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю ціну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованців одчіпного.

– Чи вже заплатиш? – гукнули чоловіки.

– Ой-ой, чом і не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душі нема? Я ладен і на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете віри.

І жид перехрестився зовсім по-християнськи.

– Чи ти ба! Жид хреститься! – гомоніли люди.

– Ви думаєте, що я не поважаю вашої віри? Та я ладен жити з вами, як з братами, – підлещувався жид. – От вам ще відро горілки! Суро! А винеси гостям оселедців та паляниць! – гукнув жид до жидівки.

Сура зітхнула на всю кімнату, так їй було шкода оселедців, але вона винесла й поклала перед людьми на столі.

– Їжте, люди добрі! Ви думаєте, що я шкодую для вас? – говорила Сура, – ой вей мір, ой-ой! – прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, підсолоджені горілкою та приправлені оселедцями, так і влазили в їх душі. Вони не знали, що жид вибере ті сорок карбованців, і за оселедці, і за ту горілку, що вони в його дурнички п’ють, з їх-таки кишень – то недоливками, то водою, підлитою в горілку, то більшою платою.

Люди розтали, як віск, і почали хвалити жида. Декотрі вже були зовсім п’яненькі.

– Так що ж, панове, та ще й які панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волості, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Іцькову сучку, – підлещувався Берко до мужиків. – Так що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати мені й свій шинк, і будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованців на волость, а за ваш шинк зараз покладу гроші на стіл!

– А добрий жид! – гукнув один п’яненький мужик, – що й гроші зараз дає. Будемо стояти на сході за його!

– Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдашенко їхав з ярмарку, вглядів коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горілки не любить і на сході йде все проти його. Він сховався в кімнату.

– Здоров був, Карпе! – гукнув Грицько і почав обнімать та цілувати Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

– Та здоров був… – говорив Карпо, одвертаючи лице, – та годі вже!

– Здоров був, соколе! Та зайди-бо в шинк та випий хоч чарочку з нами! – молов Грицько і знов ухопив Карпа руками за шию і цмокнув його в щоку.

Грицькова борода подряпала Карпові щоку, аж кров виступила.