Розділ «Кайдашева сім’я»

– То сховайте свою діжку в пазуху, а кухля мені купіть, бо ви не дитина, – сказала Мотря.

– Овва! гара, що розпустила своїх дітей, як зінських щенят. Не діждеш, – сказала Кайдашиха.

– Коли так, то й я вам оддячу! – сказала Мотря.

При тих словах вона побігла в Лаврінову хату, вхопила з полиці горшка і хрьопнула ним об землю. Мелашка і Лаврін тільки роти пороззявляли.

Мотря вибігла з хати. Мелашка за нею.

– Коли так, то й я зугарна до московської закуції, – закричала Кайдашиха і, як несамовита, вбігла в Мотрину хату, вхопила з припічка здорову макітру та – хрьоп нею об землю.

Карпо схопився з лави. Йому здалося, що мати збожеволіла.

– О, стонадцять чортів вам з Мелашкою разом! За таку макітру я знаю, як вам оддячити! – закричала Мотря, бліда, як віск. Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві. Горшки застогнали; черепки посипались додолу.

Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кочергу, Мелашка вхопила рогача та в Мотрину хату! Кайдашиха лупила кочергою горшки на полиці, Мелашка частувала миски рогачем на миснику. Горшки сипались з полиці, як яблука з яблуні, неначе земля тряслася.

Кайдашенки так здивувалися, що їм здалося, що молодиці зовсім показились. Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака. У Карпа була така сама думка. Йому здалося, що до Мотрі вже приступає. Але глянули вони, що з полиці сипляться горшки, а з мисника миски, та давай оборонять полицю та мисник. Карпо насилу поборов матір і одняв од неї кочергу. Лаврін висмикнув з Мелащиних рук рогача і спас живоття трьом полумискам.

Усі три молодиці насилу дихали. Вони разом верещали, гвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати.

– Ти – змія люта, а не свекруха! – кричала Мотря. – Буду я чортова дочка, коли не розіб’ю тобі кочергою голови.

– Хто? ти? мені? своїй матері? – сичала Кайдашиха. – Карпе! ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить на мене? То це ти таке говориш мені, своїй матері? Карпе, візьми вірьовку та повісь її зараз у сінях на бантині, бо як не повісиш, то я їй сама смерть заподію.

– Карпе, візьми налигача та прив’яжи на три дні свою матір серед вигону коло стовпа, мов скажену собаку, нехай на неї три дні собаки брешуть, нехай на неї три дні вся громада плює! Вона мене або отруїть, або зарубає, – верещала Мотря.

– Що ти кажеш? Щоб мене мій син, моя кров, та прив’язав налигачем серед вигону на сміх людям? – сичала Кайдашиха. – Ось я візьму мішка та напну тобі на голову, мов скаженій собаці, бо ти нас усіх покусаєш.

Кайдашиха витягла з-під лави порожнього мішка й кинулась до Мотрі.

Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: чи вішати жінку, чи прив’язувати налигачем матір.

– Ти злодійка! ти покрала в нас яйця! – кричала Кайдашиха й кинулась до Мотрі з мішком у руках.

– Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цілий рік. Я на тебе робила, як на пана панщину, – кричала Мотря.

– А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? – пищала Кайдашиха. – Чом тебе чорти не понесли на Басарабію або за границю?