Розділ «Кайдашева сім’я»

– Це якийсь жіночий сажень вигадала Мотря, що стягується й розтягується, як кому треба, – сказав насмішкувато Лаврін.

– А отой ріжок, що в бузину ввігнався, яким сажнем будеш міряти? Не бійсь, мені не оддаси? – сказала Мотря.

– То одкуси його зубами! А де ж його діть, коли він вигнався на вулицю, – сказала Мелашка.

Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.

– Чом же ви не розділили пасіки? – сказала вона. – Адже ж пасіка батькова! Гара, що все загарбали собі в руки! На Лавріновій половині в садку більше двома грушами і однією яблунею.

– А ти вже й полічила? – спитав Лаврін.

– Авжеж полічила, і своїм не поступлюсь. Садок не твій, а батьківський, – сказала Мотря.

– То пересади на свою половину! – крикнув Лаврін.

– Який їх чорт подужає пересадить! Пересадиш, то підвередишся, – сказала Мотря.

– О, підвередишся, Мотре, коли Карпо не поможе, – сказав, сміючись, Лаврін.

– Вже хоч і підвережусь, чи ні, а таки свого докажу, – гукнула Мотря і вдарила кулаком об кулак, – ходім лиш зараз у волость, нехай нас волость розсудить, а не ти з свекрухою. Дайте лишень нам половину пасіки, а як ні, то бери, Карпе, сокиру та й рубай груші. Я вам свого не подарую, – кричала, аж сичала Мотря.

– Та подивись лишень, на твоїй половині все старі груші, а на моїй – щепи! – сказав Лаврін.

– Мотря каже правду: ви нам дайте половину пасіки, половину овець та свиней, – сказав Карпо.

– Овва, який розумний! Забери ще половину котів та собак! – кричала Кайдашиха. – А батька хто лупив у груди? Лаврін хоч батька не бив.

– Не бив, тільки не слухав! – сказав спокійно Карпо.

– А ти забув, що я ще живу на світі? І я маю якесь право на батькове добро. Ти ладен, мабуть, мене живою в землю закопати! – говорила Кайдашиха. – Ти хочеш з своєю Мотрею мене, сироту, скривдить? Ні, Карпе, нехай нас громада розсудить!

– Як громада, то й громада! Ходім у волость, бо я своєю часткою не поступлюсь, – сказав Карпо.

Карпо з Лавріном та з Кайдашихою пішли в волость, а Мотря з Мелашкою зостались у дворі коло волості.

Волость присудила Лаврінові та матері батьківське добро, бо Карпо вже забрав свою частку ще за живоття батька. Як почула це Мотря, то трохи не скрутилась і наробила крику під волостю.

Од того часу між Кайдашенками й їх жінками не було миру й ладу. Карпо й Мотря посердилися з Лавріном та з Кайдашихою і перестали заходити до їх у хату.