Розділ «Кайдашева сім’я»

Кайдаш провітрився надворі. Лаврін увів його в хату. Страхіття десь зникло.

– Треба мені висповідатись, – сказав Кайдаш, – це, мабуть, смерть моя наступає.

Кайдашиха й Лаврін насилу вмовили його лягти на постіль. Тільки що він виліз на піл і хотів лягти, йому здалось, що на постелі лазять здорові раки та чорні павуки. Прудкі павуки, так завбільшки як гусенята, кинулись до його, як собаки. Він підвівся й почав обтріпувати одежу.

– І де та нечисть набралася на полу! – крикнув Кайдаш, обтрушуючи сорочку. – Лавріне! Візьми віника та позмітай оту погань.

Лаврін узяв віника і ніби щось змітав з постелі. Тоді Кайдаш ліг на постіль і заснув.

На другий день Кайдаш пішов до священика, висповідався, але все те нічого не помогло. До його внадився херсонський чумак, приходив до його уночі та все неначе водив його десь по пущах та по нетрях.

Через тиждень той чумак завів Кайдаша знов на греблю, а вранці його знайшли в воді на лотоках коло самої заставки. Мірошник прийшов підняти заставку і вглядів у воді неживого чоловіка. У млині мололи семигорські люди і впізнали Кайдаша.

Волость приставила до втопленика сторожу. Три дні лежав під вербою Кайдаш, покритий старою свитою, доки приїхав становий і звелів синам узяти батька та поховать.

– Постив батько дванадцять п’ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився. І п’ятниці нічого не помогли, – говорив Карпо. – Варто було мучити себе цілий вік.

8

Поховали сини Кайдаша з великою честю, просили священика занести батька в церкву; як ховали, то читали євангелію трохи не коло кожної хати; після похорону справили багатий обід. Кайдашиха роздала старцям щедру милостиню, дала священикові на сорокоуст.

На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.

– А що, Лавріне, – сказав Карпо, – розділим тепер грунт пополовині, а то батько одрізав мені городу, неначе вкрав.

– То й розділимо, – сказав Лаврін. – Чи підемо в волость, чи обійдемось і без волості?

– А нащо нам здалася та волость! Одміримо пополовині город та пополовині садок, та й годі, – сказав Карпо. – Хіба таки самі собі не дамо ради?

– Про мене, міряймо город і самі, – сказав Лаврін.

Карпо взяв довгу та рівну ліщину і почав з Лавріном міряти город вздовж та впоперек. Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки.

– А що, Лавріне, чи будемо городити тин, чи, може, й без тину обійдеться? – сказав Карпо.

– А навіщо той тин здався? Адже ж у нас двір коло хати спільний, хоч на йому й стоїть і твоя й моя повітка та загорода, – сказав Лаврін.

– Про мене, нехай буде так, – сказав Карпо.