Розділ «Кайдашева сім’я»

– Так собі питаю, – сказав Карпо і помаленьку, не хапаючись, переліз через перелаз у двір.

– Чого це ти, Кайдашенку, лазиш через наші перелази? Наші пороги для тебе дуже низькі, – сказала Мотря.

Карпо не зачіпав дівчат, не жартував з ними. Дівчата звали його гордим.

– Та хоч би й високі, то перескочимо. Здорова була, Мотре! – сказав Карпо, подаючи їй руку.

Мотря руки не подала і підставила глиняника. Карпо взяв її руку вище од ліктя і здавив так, що Мотря крикнула на ввесь двір.

– Оцього я вже не люблю! – крикнула Мотря.

– Мотре! хто тобі купив оті червоні кісники?

– Купив хтось та не скажу. Не питай, бо старий будеш, – задріботіла Мотря й блиснула двома рядками маленьких дрібненьких зубів.

– Та покинь отого глиняника! – сказав Карпо і хотів одняти од неї драного горшка.

Мотря сіпнула глиняника до себе; шматок горшка зостався в Карпових руках. Червона глина полилась по землі.

– Геть, одчепися од мене, бо мати лаятиме, що я й досі припічка не підвела, – сказала Мотря, але не пішла в хату підводить припічок, а почала мазать призьбу. Мотрі хотілось пожартувать з Карпом. Тільки що вона почала мазати призьбу од порога, Карпо сів на призьбі.

– Ей, встань, бо я й тебе підведу червоною глиною: будеш ще рудіший, – сказала Мотря, махаючи віхтем коло самого Карпа.

– Мотре! хто це тобі купив таке гарне намисто? – спитав Карпо.

– Та вже ж не ти, – сказала Мотря і знов махнула віхтем коло самого Карпа; Карпо посунувся ще далі.

– А якби я купив тобі намисто, що б ти сказала?

– Не знаю, що б я сказала, – промовила Мотря.

Карпо одсунувся на самий край призьби; далі вже й призьби не було.

– Вставай, бо зіпхну! – крикнула Мотря.

– Ану пхни, чи подужаєш? – промовив Карпо й осміхнувся.

– Тікай, бо, їй-богу, пхну. Я не подивлюсь тобі в вічі, – крикнула Мотря й замахнулась на Карпа віхтем. Червона глина бризнула трьома кров’яними крапельками на білу Карпову сорочку.