Розділ «Гайдамаки (редакція 1841 року)»

Місяцю мій ясний, з високого неба

Сховайся за гору, бо світу не треба,

Страшно тобі буде, хоч ти й бачив Рось

І Альту, і Сену (10), і там розлилось,

Не знать за що, крові широкеє море.

А тепер що буде? Сховайся за гору.

Сховайся, мій друже; щоб не довелось

На старість заплакать.

Сумно, сумно середь неба

Сяє білолиций,

Понад Дніпром козак іде,

Може з вечерниці.

Іде смутний, невеселий,

Ледве несуть ноги,

Може дівчина не любить,

За те, що убогий.

І дівчина його любить,

Хоч лата на латі,

Чорнобривий… а не згине,

То буде й багатий.