Розділ 6. Географія основних видів туризму

Кам'янець-Подільський, Скалат, Житомир тощо), деякі райони Волині.

З приходом радянської влади (1939 р.) розпочалася хвиля депортацій. За офіційними даними польської статистики лише з українських земель, що перебували у складі Польщі до 1939 p., переселилися близько 788 тис. осіб, а якщо додати ще тих, хто прибув у Польщу не безпосередньо з території західноукраїнських земель, а іншими шляхами, то - понад 810 тис.34 У зв'язку з цим кількість поляків на землях

західної України різко знизилася. Наприклад, якщо перед війною у Львові проживало 40 % поляків, то в 1989 р. (дані перепису населення) - 1,2%.

Останній перепис населення, що відбувся у 2001 р., засвідчує, що кількість етнічних поляків у Львівській області зменшилася до 0,7 %, становлячи 18,9 тис. осіб (табл. 6.1). У Львові їх кількість не перевищує 1 %. Серед районів області найбільше поляків проживає в прикордонних районах з Польщею, а саме: в Мостиському - 7,6 % та в Ста-росамбірському - 1,2%.

Таблиця 6.1. Етно національний склад населення Львівської області за переписом 2001 р.

Закінчення табл. 6.1

Процеси демократизації в нинішній країні посприяли національному відродженню польської етнічної групи в Галичині. У багатьох містах створюють польські культурні товариства, активізує діяльність римо-католицька церква, з'явилися польські школи, газети, надходить допомога з Польщі. Все це сприяє культивуванню спільної культурної спадщини. Кінець XX ст. став піковим для польського сентиментального туризму у Галичині. Поїздки громадян Польщі, котрі народилися на заході України, мешкали тут у довоєнні та перші повоєнні роки, стали масовими. Так, "Тоwarystwo milosnikow Lwowa .." зайнялося організацією сентиментальних поїздок на західноукраїнські землі, відвідуючи найцікавіші, на їх розсуд, пам'ятки польської культури у Львові, Мостиськах, Жовкві, Золочеві, а також Кременці, Хмельницьку, Житомирі, й інших центрах перебування предків. Особливими місцями паломництва є Личаківський цвинтар у Львові, де спочивають видатні особистості польського народу - поетеса М. Конопніцька, Національний герой Польщі Ю. Ордон, письменниця Г. Запольська, історик, письменник К. Шайноха, художник А. Ґротґер. Це також місце польських військових поховань. Визначною історико-архітектурною, культурною та духовною пам'яткою для поляків, які беруть участь у сентиментальних поїздках, є Латинська катедра, пам'ятка готичної архітектури, що збереглася після пожежі 1527 р. Обов'язковий об'єкт екскурсійного показу - центральна площа Львова з пам'ятником польському поету А. Міцкевичу, який відкритий 1904 р.

Історія українських вірмен тісно пов'язана з історією розвитку міських поселень в Україні. Найдавніші переселенці з'явилися на наших землях десь у другій половині XI ст., коли стали жертвою завойовників турків-сельджуків. Перші їх поселення виникли у Криму, відтак - у багатьох містах Галицько-Волинської держави - Львові, Кам'янці на Подділі, Тисмениці, Бережанах. Вірмени були добрими торгівцями східного краму, перекладачами та послами, а також фаховими ювелірами, будівельниками. Серед відомих імен вірменського походження - Г. Піранович (реформатор польської освіти), Т. Баронч (львівський скульптор), Т. Тарасевич (учений, фармацевт), К. Мікулі (музикант), І. Лукасевич (винахідник гасової лампи) та ін.

Найвідомішими пам'ятками вірменської культури, які притягують усіх вірмен світу, є Вірменський собор (1364 р.) - духовний центр, єпархіальний осередок "усіх вірмен Руси та Волохії", що підлягав безпосередньо католикосові в Еч-міадзіні (Вірменія), - релігійній столиці вірмен усього світу, та вулиця Вірменська, яка формувала ядро середньовічного Львова. На цій вулиці проживала найчисленніша колонія вірмен на території України.

Перед Другою світовою війною більшість вірмен покинули нашу батьківщину. Вірмени повертаються в Україну, але як туристи, котрі вивчають архівні документи, пізнаючи архітектурні ансамблі, відвідують храми XIV-XVI ст., могили предків, що добре збереглися на Личаківському цвинтарі. Організатором сентиментальних походів для вірмен є вірменська община у Львові. Вона почала діяти з 1989 р.

Єврейська національна меншина в Історії України та Львова залишила помітний слід. Особливо це почало виявлятися з XVII ст. Тут вони ставали купцями, торгівцями, займалися ремеслом (кушнірством, кравецтвом, сукацтвом, шевством). Пам'ятки архітектури (фрагментарні залишки синагог у Криму з античних часів, рештки синагоги І. Нахмановича у Львові - "Золота Роза" 1582 р., синагоги у Шар-городі (Вінницька область), Сатанові (Хмельницька область), Підгайцях (Тернопільська область), єврейські цвинтарі (око-писка), місця масових розстрілів фашистами у роки Другої світової війни (всього за два роки окупації на території дис-трикту "Галичина" було знищено 550 тис. євреїв34, пам'ятники жертвам єврейського гетто повинні викликати значний інтерес для світового єврейства. Адже культура українських євреїв, їхні пам'ятки повинні ввійти у сентиментальні єврейські маршрути, а їх чимало у Львові, Івано-Франківську, районних містечках Галичини - Городенці, Старому Сам-борі та в інших місцях.

В Україні відомі історичні пам'ятники німецької культури. Перші німецькі поселенці, наприклад, у Галичині з'явилися в XIII ст., зокрема у Львові. їхній вплив у цьому місті був таким значним, що в офіційних документах використовували німецьку мову. Німецька колонізація супроводжувалася запровадженням магдебурзького права. Надання такого права засвідчувало значний економічний розвиток і формування міщанства як верстви.

Перші сільські німецькі поселення почали виникати ще на початку 20-х років ХVIIIст. на Закарпатті (поблизу Мукачевого та Сваляви) у Центральній і Південній Україні - XVIII ст. і в Галичині - кінець XVIII ст. У середині XIX ст. у західній частині України налічувалося близько 400 невеликих німецьких колоній, у тому числі 250 - у Галичині та Буковині. Напередодні Першої світової війни на півдні України було приблизно 1 тис. німецький колоній, де мешкало 350-370 тис. німців (у Криму - 43 тис). Німецькі колоністи у сільських місцевостях створювали зразкові господарства.

За результатом Всеукраїнського перепису населення 2001 р. на території України проживало 33,3 тис німців. Дотепер колишні німецькі колонії вирізняються у міському і навіть сільському розселенні. Це, зокрема, виявилося у планувальній структурі поселень.

Для розширення поїздок в Україну необхідно розробити сентиментально-туристичні маршрути для різних етнічних груп (табл. 6.2). Такі маршрути повинні бути і всеукраїнського, і регіонального, і місцевого значення, щоби задовольнити найрізноманітніші запити туристів (прикладом місцевого сентиментального маршруту може бути автобусно-пішохідний

маршрут Львовом - рис. 6.3). Варто розробити маршрути польського, єврейського, вірменського, російського й, безумовно, українського родинного сентименту. Для їхнього ефективного розвитку необхідно забезпечити рекламно-інформаційну базу за кордоном, створити прийнятну для іноземного туриста туристичну інфраструктуру, забезпечити вільні кордони - наземні та повітряні.

Таблиця 6.2. Формуляр до рис . 6.3 "Сентиментно-комбінований маршрут Львова"

Тип маршруту - автобусно-пішохідний

Продовження табл. 6.2

Продовження табл. 6.2