Розділ 6. Географія основних видів туризму

У Південній Америці найбільша українська діаспора сформована в Бразилії й Аргентині, де проживає відповідно 120 і 100 тис. населення українського походження. Серед інших країн Південної Америки кількатисячними громадянами українського походження вирізняються Венесуела, Парагвай, Уругвай.

Після Другої світової війни сформувалася українська діаспора у найвіддаленішому материку - в Австралії, де налічується близько 35 тис. осіб українського походження.

Серед європейських країн найдавнішу групу українців мають Боснія та Герцеговина, Сербія (автономний край Воє-водіна), Хорватія (область Славонія).

Важливе місце в українській західній діаспорі посідає Німеччина, зокрема південні землі Баварії та Баден-Вюр-тенберга. Найбільшим центром української громади є Мюнхен, де мешкає третина тутешніх українців. Тут розташований провідний центр науково-освітнього життя всієї української діаспори - Український вільний університет.

У Франції налічується близько 40 тис. осіб - нащадків українських емігрантів, що виїхали з України після Першої світової війни.

Живуть українці також в Австрії (близько 5 тис), Бельгії (понад 4 тис), Нідерландах (близько 1 тис осіб). Невелика громада українців поселилася у Швеції (близько 2 тис', осіб). У Великій Британії живе понад 35 тис. українців. Ця громада переважно сформована з учасників українського національно-визвольного руху 40-х років XX ст.

Живуть українці в Італії, Іспанії, Португалії, Чехії, Польщі, поповнюючись новою хвилею трудової еміграції з України.

З явищем діаспори пов'язаний процес формування суспільних груп, яких об'єднує почуття спільного походження та культури, а також мовна спільність й історично сформована назва - "українська етнічна група". Почуття національної приналежності достатньо тривке. Сентиментальний туризм створює реальний шанс зміцнення почуття національної приналежності природної єдності національних спільнот.

Поїздки української діаспори на рідну землю у радянський період (1950-1980 рр.) дуже фільтрувала тодішня влада, Комітет державної безпеки. Тому такі поїздки не були масовими. З початком розвитку демократії, зокрема після утворення незалежності України, колишні емігранти все частіше стали відвідувати місця, з якими було пов'язане їхнє життя або життя предків.

Еміграція політична чи навіть трудова пов'язана з Другою світовою війною, найактивніше могла брати участь у поїздках на рідну землю у 70-80-х роках, але тоталітарний радянський режим не допускав прямих родинних зв'язків на батьківській землі. Нині відбулося природне скорочення перших поколінь - вихідців із України. Тому ці покоління замінені представниками третього, четвертого поколінь, котрі вже втратили прямі родинні зв'язки і їдуть в Україну як на батьківщину предків. Безумовно, ця особливість впливає на розміри сентиментального туризму і чи не найголовніше - на потребу розміщення не у колишній батьківській хаті, а в готелях з якісним обслуговуванням. Тому сучасним менеджерам необхідно брати до уваги не лише попит на якісне розміщення, а й духовно-сентиментальні потреби, що можуть виражатися у вивченні звичаїв, традицій, історії українського народу.

Еміграція українців продовжилася і наприкінці XX ст., і на початку XXI ст. Так звана заробітчанська громада українців, частина яких залишається проживати за кордоном, вплинула і на збільшення кількості української діаспори. Заробітчанська українська громада найчисленніша у світі. Тепер кількість усіх українських заробітчан, які виїхали за роки незалежності України, становить 5 млн осіб29. За інформацією дипломатичних представництв України, в Росії на заробітках перебуває понад 1 млн українців, у Польщі - 350 тис, в Італії - близько 500 тис, в Чехії- 200 тис, Словаччині - 100 тис, Португалії - 300 тис, Іспанії - 100 тис.30, Туреччині й Греції - по 35 тис, США- 25 тис

Наголосимо, що кількість українських заробітчан у світі збільшується, а інтенсивність міграційних відпливів зростає. В еміграційних потоках з України переважають молоді, освічені й енергійні люди, котрі легко "вписуються" у господарську діяльність нового оточення, Сентимент туги за Україною може бути матеріалізованим шляхом повернення на батьківщину і трудовлаштування добрих спеціалістів, бізнесменів, фермерів.

На Україну також впливають світові імміграційні потоки. Особливо зросла їхня кількість після війни в Афганістані й Іраку. За неофіційними даними, на території України перебуває понад 1 млн нелегалів, хоча за даними Держко-мітету в справах національностей і міграції на обліку в органах міграційної служби України перебувало 2967 біженців із 51-ї країни світу, з них 53 % - вихідці з Афганістану31. Вони переважно прибувають в Україну через кордони з Росією та Білоруссю. Такі іммігранти здебільшого фільтруються через західні кордони з Центрально-Східними країнами Європи. Тих, кому не вдається потрапити на Захід, відправляють на батьківщину, а дехто залишається проживати в нашій державі. Через підписання Україною договору про реадмісію із ЄС, який набуває чинності з 2010 р., нашу державу може заполонити потік нелегалів, тих, які не потраплять у Європу. За оцінками експертів їх можна очікувати в 2010 р. 200 тис, а загальна кількість - становитиме понад 2 млн осіб32. Саме ця верства іноземців формує і формуватиме релігійні анклави, культурні центри, які теж ставатимуть притягальними центрами сентиментального туризму для східних народів.

У становленні сентиментального туризму нашої держави важлива роль належить малочисельним групам населення: полякам, євреям, вірменам, німцям та іншим народам, котрі формують етнічну мозаїчність міста, регіону, країни. Проживаючи на українських землях, вони залишили самобутні пам'ятки культури - архітектурні споруди, писемні джерела, що зберігаються у державних архівах України, некрополі на окраїнах міст, сіл та ін.

Сутність етнічної мозаїчності професор М. Дністрянський розрахував за формулою, запропонованою Б. Еккелем33:

т

р,=і-£(Ш)',

де Р}- індекс етнічної мозаїчності; т - кількість етнонаціональних спільнот у державі (регіоні); Пі - частка ;'-ї етнонаціональної спільноти в населенні держави (регіону).

У результаті виявилося, що індекс етнічної мозаїчності, показник якого коливається від 0 до 1, для України загалом становить 0,42, що значно менше ніж у Словаччині, Молдові чи Румунії і дещо вище, ніж в Угорщині та Польщі, а міського населення - 0,48. Найбільшою мозаїчністю характеризуються східні області: Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська, а також Крим, Одеська та Чернівецька області. Галицькі області відчутно поступаються іншими регіонам України за цим показником (щоправда, у XX ст. (рис. 6.1; 6.2) таке співвідношення було значно колоритнішим). Так, індекс етнічної мозаїчності міського населення Львівщина характеризується середнім показником, склавши 0,28. Дещо поступається Івано-Франківщина (0,22), Тернопільщина становить половину від індекса етнічної мозаїчності міського населення Львівської області (всього 0,14).

Етнічна мозаїчність того чи іншого краю формувалася впродовж віків. Так, з XIV ст., після завоювання Галичини, на українських землях поселилися поляки. Близько 400 років вони прагнули утвердитися на українських землях і полонізувати їх. Хоча їм цього не вдалося, однак чимало міст, містечок, окремих районів стали центрами польського сентименту (Львів, Жовква, Борислав, Мостиська, Золочів,