Розділ 1. Теоретичні основи географії туризму

У 1993 р. статистична комісія ООН уточнює поняття туризму, розглядаючи його як діяльність осіб, котрі подорожують, перебуваючи у місцях, розташованих поза межами постійного місця проживання, впродовж періоду, що не перевищує року підряд, але здійснюється з метою відпочинку, освітньою, діловою та ін.

В українських офіційних документах, зокрема в Законі України "Про туризм", подано таке визначення: "Туризм - тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю"20.

Відомий український дослідник у царині географії туризму М. Крачило вважав туризм різновидом рекреації, активного відпочинку, "...під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурно-розважальними цілями"21. На соціокультурну функцію туризму (ефективний засіб пізнання, підвищення культурного рівня і под.) звернув увагу О. Абуков, як на ефективний засіб пізнання, підвищення культурного рівня22.

Окремі вчені вважають туризм формою міграції населення, пов'язаною з тимчасовим переміщенням у межах країни або з однієї країни до іншої (В. Преображенський, В. Азар, П. Олдак, Ю. Веденій), а більшість учених-економістів - особливою галуззю економіки, що належить до сфери послуг (В. Герасименко, В. Мацола та ін.). Але чи не найвідоміше визначення російського дослідника В. Азара. Він аналізує туризм як велику економічну систему з різноманітними зв'язками між окремими елементами в межах і народного господарства окремої країни, і зв'язків національної економіки зі світовим господарством загалом23. Ще інші автори, а саме - І. Зорін та В. Квартальнов - наводять різні дефініції поняття туризм: вид подорожі; рух (переміщення) поза місцем постійного проживання; форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через соціально-гуманітарні функції; популярна форма організації відпочинку, проведення вільного часу; галузь господарства, яка тимчасово надає послуги людям поза місцем їхнього постійного проживання; особлива форма пересування людей за маршрутом із метою відвідати конкретні об'єкти або задовольнити особисті потреби24.

Запропоновані згадані версії ілюструють багатогранність підходів до трактування поняття "туризм". Останні, на наш погляд, залежать від наукового напряму тих чи інших учених, провідних світових наукових тенденцій, власних уподобань і под. Всі вони мають суб'єктивний характер і виглядають або занадто розширеними й описовими, або звуженими. Це вносить плутанину в їх тлумачення чи робить їх синонімічними з аналогічними визначеннями інших сфер людської життєдіяльності.

Узагальнюючи сказане, доходимо висновку, що визначення туризму значно залежить від напряму дослідження, за яким виразно постають суспільно-культурні, економічні й навіть екологічні чинники. Уміле їх поєднання наблизить визначення туризму до його однозначного трактування. На наш погляд, туризм - це важлива сфера діяльності, що постає формою організації проведення вільного часу і пов'язана з відвідинами об'єктів, котрі перебувають поза межами постійного місця проживання на період до року з метою задоволення фізичних, духовних, соціальних, освітніх, оздоровчих та інших потреб без нанесення шкоди довкіллю.

Значних змін та уточнень зазнало ще одне з основних понять у туризмі - "турист". Перше його офіційне тлумачення прийняла Рада Ліги Націй у 1937 р., де сказано: туристом є кожен, хто подорожує 24 год або більше, а якщо подорож здійснюється поза межами своєї країни, подорожуючий вважається міжнародним туристом. Не можна вважати туристами, за рішенням Комітету експертів Ліги Націй, осіб, котрі перебувають у пошуках праці, заробітку, або постійного місця проживання, а також транзитних подорожуючих і тих, хто навчається.

Після Другої світової війни Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО) вніс окремі поправки до названого визначення. Однак, на думку польського дослідника В. Ґаворецкі, ці поправки ще не посприяли одностайному визначенню поняття "турист"26. Проблема звелася до мотивації подорожі як підстава визначення категорії туризму. Адже кожен турист - подорожуючий, але не кожен подорожуючий - турист. Подорожуючих об'єднує певна мета, що може бути пов'язана якоюсь експедицією, пошуком роботи (мігранти) і под. Для деяких народів, зокрема кочівників, котрі шукають пасовища для худоби, - це спосіб існування. Наприклад, белуджі постійно мігрують із Пакистану в Афганістан, незважаючи на існуючі державні кордони.

Подорож - це переміщення людей у часі й просторі, а людина, яка подорожує, незалежно від мети, напрямку" засобів переміщення та часових параметрів належить до подорожуючих. Подорож може бути пов'язана з проходженням туристичним маршрутом. Туристичний маршрут - це географічно визначена і прив'язана до конкретної місцевості й об'єктів траси подорож із можливим текстовим описом.

Комітет ООН 1957 р. рекомендував уніфікувати визначення "турист". З цього часу ним став подорожуючий, який відвідує іншу країну або район поза постійним місцем проживання понад 24 год. Це формулювання згодом було уточнене відповідно до мети подорожі.

На Римській конференції міжнародних подорожей і туризму ООН 1963 р. запропоновано розподіляти туристів на дві категорії:

1. Люди, котрі відвідують країну тимчасово, понад 24 год, але не лише з метою розваг, а й отримання вакантних робочих місць, фахової діяльності, поліпшення здоров'я, навчання, участі в роботі конференцій, різних зустрічей із релігійними чи спортивними цілями26. До туристів зарахували екіпажі літаків, кораблів, що прибували в країну.

2. Екскурсанти - це відвідувачі місцевості, краю, країни, котрі перебували в них не більше ніж 24 год і не використовували засобів розміщення, наприклад, громадяни, які беруть участь в одноденній екскурсії, або пасажири круїзних суден, екіпажів, котрі залишаються менше ніж на день.

Учасникам Римської конференції вдалось узгодити поняття "відвідувач". До цієї категорії почали входити всі, хто подорожує незалежно від мотивів мандрівки, що досі вносило певне непорозуміння у міжнародну статистику. Після Римської конференції таких відвідувачів стали поділяти на "міжнародних" і "внутрішніх".

Міжнародні відвідувачі - це особи" котрі подорожують у будь-яку країну, що не є для них постійним місцем проживання, і перебувають там упродовж періоду, що не перевищує року. З-поміж міжнародних відвідувачів почали розрізняти туристів з ночівлею й одноденних відвідувачів, тобто екскурсантів, які перебувають у країні без ночівлі. До туристів стали зараховувати відвідувачів, котрі хоча б раз переночували в тому чи іншому місці за межами постійного помешкання з метою відпочинку, оздоровлення, розваги і под.

Термін "внутрішні відвідувачі91також був погоджений представниками країн - учасниць Римської конференції. Ними почали вважати осіб, котрі проживають у будь-якій країні й подорожують будь-якою місцевістю своєї країни за межами постійного помешкання, на період не більше ніж 12 місяців, і головною метою мандрівки не вважається заняття, що оплачують із джерел відвідуваного місця27.

На Міжнародній конференції з туризму, організованою ВТО у Манілі (Філіппіни, жовтень, 1980 р.), розглядалося поняття "внутрішній турист", але єдиного погляду не було досягнуто. Комісія Конференції з національних туристичних ресурсів ВТО запропонувала своє визначення: внутрішній турист - це особа, яка покидає місце постійного проживання з метою відвідування території, розташованої не ближче 80,5 км від місця постійного помешкання, з метою розваг, фахових особистих потреб та інших (за винятком щоденних) переміщень до пункту роботи.

На сучасному етапі туристом вважають особу, яка подорожує з метою розваг, поліпшення здоров'я, зустрічі з товаришами, родичами, з науковою, адміністративною, спортивною, комерційною метою, а також того, хто є учасником круїзу і може перебувати у порту навіть менше 24 год. Одночасно до цієї категорії не ввійшли люди, котрі працюють за кордоном, але проживають у прикордонній зоні, приїжджають у країну за контрактом на роботу або мають змогу працювати, транзитних пасажирів, осіб, які не мають постійного місця проживання, біженців, працівників консульств, дипломатів, а також тих, хто приїжджає для навчання або його продовження чи підвищення кваліфікації.

У Законі України "Про туризм" подано таке визначення: "Турист (мандрівник) - особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін"28.

Незважаючи на законодавче закріплення згаданих понять, рішення міжнародних конференцій і отриманих результатів наукових досліджень, поняття "туризм", "турист", "внутрішній турист" загалом не набули однозначного тлумачення. Розбіжності у трактуванні основних понять з туризму спричиняють чимало незручностей у практичній діяльності, зокрема під час обліку туристів, підписанні угод з питань міжнародного туристичного бізнесу. Тому, на наш погляд, дослідницька робота з питань теорії туризму, його розвитку в умовах ринкової економіки повинна всіляко підтримуватись і державою, і зацікавленими бізнесовими туристичними структурами.