Розділ 1. Теоретичні основи географії туризму

відтворювальної й екістичної14. У зв'язку з тим, що туризм насамперед спрямований на відтворення та примноження життєвих сил людини, тобто фізичного й інтелектуального потенціалу, цей вид діяльності розвивається з урахуванням і суспільних, і природних законів. Сама праця, пов'язана з обслуговуванням туристів, вимагає таких взаємодіючих компонентів, як природне середовище, людина з притаманною здатністю до праці (в нашому випадку - до обслуговування), наявність засобів праці.

У сфері туризму зазначено компоненти взаємопов'язані та взаємодіючі, адже за відсутності одного з них або унеможливлюється необхідне обслуговування, або створюються умови для неповноцінного відпочинку чи оздоровлення.

Діяльність у сфері туризму, зауважуючи споживчу діяльність, дуже своєрідна: вона спрямована на створення послуг, що споживаються безпосередньо на місці їхнього створення, а також матеріальних благ, які у вигляді сувенірних виробів, туристичного інвентаря чи спорядження реалізують у туристичних центрах або за їх межами.

Відтворювальна життєдіяльність у сфері туризму пов'язана з використанням вільного часу задля відновлення сил людини на спеціалізованих територіях, переважно поза основним місцем проживання.

Соціоприродний вид життєдіяльності в туризмі виявляється у фізичній потребі спілкування людини з живою природою. Цивілізаційні засади сучасності обмежують її в такому спілкуванні, тому соціумні утворення, хоча й використовуються у туристичній діяльності, але стають певним гальмом у подальшому розвитку саме оздоровчих видів туризму. Водночас зі збільшення кількості населення і за-люднення вільного простору приводить до їх наступу на довкілля. У зв'язку з цим, на наш погляд, облаштування універсальних соціоприродних систем дещо відволікатиме потребу в суто природних екосистемах, але не підмінятиме їх. Щоправда, соціумний рівень життєдіяльності визначають місцем розташування туристичних об'єктів і їх територіальними формами зосередження, експлуатованих у процесі туристичної діяльності.

Екістичиа, або розселенська життєдіяльність у туризмі виглядає системою розселень, яку застосовують для розміщення туристичних об'єктів - готелів, мотелів, турбаз, кемпінгів і відповідної інфраструктури задля створення й надання туристам різноманітних послуг. Наголосимо, що окремі сегменти поселень, зокрема старовинні садиби й сучасні комфортні будівлі приватного сектору, теж можна використовувати у туристичних цілях, найчастіше для поселення учасників зеленого туризму.

Отже, об'єктом дослідження географії туризму постає територія, тобто природний географічний простір, або простір соціокультурних і соціоприродних поєднань, які насичені різними туристичними й інфраструктурними закладами, завдання яких - сприяти ефективній туристичній діяльності. У свою чергу туристична діяльність - це діяльність людини, спрямована на збереження або відновлення фізичних та духовних сил, відповідно до існуючих суспільних стандартів. Об'єкт географії туризму, безумовно, реалізується в конкретних предметах дослідження.

У період радянського науковедення географію туризму розглядали складовою рекреаційної географії. Визначаючи предмет дослідження, вчені орієнтувались на територіально-рекреаційну систему (ТРС). У зв'язку з цим московський географ Д. Ніколаєнко пише: "Чітка конструктивна спрямованість (ТРС. - С.К.) була доброю для комуністичної програми і зовсім непридатна в межах нової, національної програми: змінилася реальність СКС (соціокультурних систем)* і реальність рекреаційної діяльності"15. Далі дослідник зазначає: "Рекреаційна географія повинна орієнтуватись на ширший предмет"16. На його думку, предметом дослідження рекреаційної географії є вивчення просторових закономірностей і особливості поведінки людей у процесі рекреаційної діяльності в межах СКС.

Геопросторову (територіальну) організацію, за професором О. Шабліем, визначають взаєморозміщенням об'єктів, наявністю просторових зв'язків між ними, існуванням територіальних суспільних утворень та їх функціонуванням. Якщо ці характеристики застосувати до географії туризму, то взаєморозміщення територіального зосередження туристичної діяльності розкривається функціонально-територіальною структурою. Основою теоретичної моделі територіальної структури туризму може слугувати теорія центральних місць Кристаллера, за якою туристичні послуги продукуються в центрах обслуговування певної абстрактної території з рівномірно розміщеним населенням та однаковою транспортною доступністю за неоднорідного зосередження туристичних послуг. Унаслідок такої неоднорідності формуються піраміди центрів обслуговування, які ієрархічною залежністю засвідчують наявність просторових зв'язків, існування поєднань у вигляді пунктів, центрів, вузлів, що формують функціональні райони туристичного обслуговування. На особливість територіальної організації туризму впливатимуть просторові зв'язки між згаданими компонентами, рівень й інтенсивність котрих визначається транспортною мережею та спрямованістю туристичних потоків.

Отже, предметом вивчення географії туризму постають властивості або особливості територіальних поєднань, спрямовані на формування туристичного продукту задля задоволення туристичних потреб на ринку туристичних послуг.

1.2. Основні терміни і поняття туризмології

Термінологічні поняття - це наукова мова відображення системи понять певної галузі знань.

У сфері туризму використовують значну кількість спеціальних термінів і понять, які здебільшого ще не отримали загальноприйнятого визнання. Вони продовжують розвиватися та вдосконалюватися.

Слово "туризм" походить від французького tourisme (tour) - обхід, об'їзд, прогулянка, поїздка, подорож. Цей термін міцно ввійшов у світову практику з другої половини XIX ст. На перших порах він означав пішохідне переміщення з метою прогулянки, а в XX ст. поступово набув універсального значення, охоплюючи цим поняттям будь-які переміщення людини з метою відпочинку, оздоровлення, пізнання.

Дотепер не сформовано однозначного підходу до трактування поняття "туризм". У науковій літературі дефініції терміна "туризм" подано в працях вітчизняних (М. Крачило, О. Любіцева, В. Федорченко, В. Кравців, М. Мальська, М. Рутинський, С. Кузик) і зарубіжних учених (В. Преоб-раженський, М. Мироненко, П. Жолдак, І. Зорін, К. Крапф, В. Гунзикер, Ц. Каспар, В. Ґаворецькі та ін.). Більшість розглядають туризм різновидом подорожі, де його учасники перебувають поза межами постійного місця проживання з метою відпочинку, оздоровлення або в інших подібних справах.

Швейцарські науковці (Бернський університет) К. Крапф і В. Гунзикер вважають: туризм - це сукупність відносин та явищ, які мають місце під час подорожей у певну місцевість за умови нетривалого поселення та нездійснення діяльності, що може спричинити отримання доходів17. Зауважимо, що це визначення на Заході впродовж тривалого часу вважалося основним. Були спроби визначення туризму і серед українських вчених. Ще на початку 40-х років XX ст. призабута вчена доктор географії О. Степанів замість терміна "туризм" вживала "мандрівки" і розкривала їх зміст: 1. "мандрують пішки, колесом, автомобілем, залізницею, пароплавом, човном, каяком, чи лещатами"; 2. "новіші часи принесли нові форми мандрівництва не в одиночку, а гуртом [групою]"; 3. "тільки планове, обдумане і відповідно підготовлене мандрівництво дає особисту і громадську користь". Авторка також визначає географію мандрівок - кожну околицю, оскільки "всюди знайдете своєрідну красу природи й народної культури, яка аж проситься, щоб описати

ЇЇ, змалювати, сфотографувати, а зате стане вона предметом письменницького чи поетичного натхнення або основою до цікавих наукових дослідів"18.

Після Другої світової війни на тодішньому радянському просторі лише з 60-х років з'явилися вагомі наукові праці, де туризм постає особливим видом міграції населення, галуззю економіки, способом проведення часу поза межами постійного місця проживання. Причому його розглядають, як ми вже згадували субгалуззю рекреації19.

На офіційному рівні було немало спроб роз'яснити це поняття. Так, за визначенням, прийнятим Організацією Об'єднаних Націй 1954 р., туризм трактували як активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, пов'язаний із виїздом за межі постійного місця проживання.

Вагомий внесок у формування поняття "туризм" зробила Манільська конференція з туризму (Філіппіни, 1980 р.) Його розглядали як один із видів активного відпочинку - подорож з метою пізнання тих чи інших районів нових країн у поєднанні з елементами спорту. Крім цього, Манільська декларація з проблем розвитку світового туризму проголосила: туризм варто тлумачити як діяльність, що посідає чільне місце в часопроведенні народів і безпосередньо впливає на соціальну, культурну, освітню, економічну та політичну сфери життя окремих держав і на їхні міждержавні відносини. Незважаючи на проголошені Манільською декларацією засади туризму, його визначення й надалі не набуло однозначного трактування.