• етапи виробництва, на яких здійснюється доробляння, переробляння та вертання продукції;
• етапи, де проміжні, побічні продукти та відходи вилучають з процесу;
• маршрути руху сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції, а також продуктів та відходів, що їх вилучають з процесу.
Для визначення небезпечних чинників ці схеми повинні бути достатньо деталізовані. Потрібну інформацію допускається подавати у вигляді додатків до схем. У разі потреби можна складати плани виробничих приміщень.
Приклад побудови блок-схеми процесу виробництва біо-кефіру наведено на рис. 30.
Група безпечності повинна здійснювати первинне та періодичне перевіряння точності, достатності та відповідності описів сировини, харчових продуктів та схем виробничих процесів реальній ситуації.
Аналіз небезпечних чинників. Група безпечності повинна ідентифікувати та оцінити всі потенційно небезпечні чинники (біологічні, хімічні та фізичні), які можуть виникнути в продуктах на будь-якому етапі виробничого процесу, та відповідні запобіжні дії. Оцінювання також необхідно повторити у разі змін харчових продуктів або процесів.
Ідентифікація та оцінювання небезпечних чинників. Ідентифікацію небезпечних чинників треба основувати на:
• описах;
• регламентувальних вимогах;
• даних наукових досліджень;
• практичному досвіді.
Рис. 30. Приклад побудови блок-схеми процесу виробництва біо-кефіру
Для кожного потенційно небезпечного чинника необхідно ідентифікувати та, якщо можливо, визначити прийнятний рівень небезпеки харчового продукту на основі регламентувапьних вимог, наукових даних, практичного досвіду тощо. Основу для визначення необхідно зареєструвати. Повинно бути проведене оцінювання потенційно небезпечних чинників, щоб визначити які з них є суттєвими для безпечності харчових продуктів. Оцінюючи небезпечні чинники необхідно враховувати ступінь тяжкості наслідків для здоров'я людини та ймовірність виникнення, якщо вони не будуть належно контрольовані. Для кожного суттєвого небезпечного чинника повинні бути визначені дії, які дають змогу запобігати, усувати небезпечність або знижувати її до прийнятного рівня. Якщо не існує придатного методу, щоб запобігти, усунути небезпечність або знизити її до прийнятного рівня, то процес чи продукт необхідно змодифікувати.
Визначення критичних точок контролю. Для кожного суттєвого небезпечного чинника повинна бути визначена одна чи декілька критичних точок контролю, у яких цей чинник треба контролювати, щоб запобігти його виникненню, усунути або зменшити його до прийнятного рівня. Метод визначення КТК повинен бути задокументований, а результати визначення КТК зареєстровані згідно з вимогами стандарту.
Визначення критичних меж. Для кожної критичної контрольної точки необхідно встановити показники, які важливі для убезпечення продукції, та визначити їх критичні межі. Критичні межі, засновані на суб'єктивних даних, наприклад, на візуальному огляді продукту, спостереженні процесу тощо, треба супроводжувати інструкціями, специфікаціями, зразками-еталонами чи навчанням (атестуванням) персоналу. Критичні межі необхідно визначати з урахуванням чинних санітарних норм і правил та технологічних нормативів.
Система моніторингу критичних точок контролю повинна бути встановлена таким чином, щоб своєчасно виявляти вихід показників за критичні межі. Для кожної критичної точки контролю повинен бути встановлений моніторинг, який складається із послідовності запланованого вимірювання чи спостерігання контрольованих показників, щоб оцінити, чи перебуває під контролем ідентифікований небезпечний чинник.
Задокументовані методики моніторингу повинні містити:
• методи та засоби моніторингу;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Управління якістю» автора Сирохман І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Група безпечності“ на сторінці 3. Приємного читання.
