Розділ 2. Нетрадиційне проведення лекцій

Використання в лекціях билин та сказань

На відміну від міфів і казок, давньоруські епічні сказання, названі билинами, є оповіданнями про події, що дійсно відбувалися у давні часи.

Термін "билина" введений в обіг у середині XX ст. істориком і фольклористом І. Сахаровим, який узяв його з відомого "Слова о полку Ігоревім".

Самі ж виконавці епічних пісень називали їх "старинами".

Билини складалися в період з X до XVI ст., а найдавніші з них своїм корінням сягають міфології. Серед билинних героїв є персонажі, пов'язані з природними явищами. Так, билинний герой Святогор пов'язаний з горами, Вольга - з лісом, Микула - із землею. У билинах введені і персонажі міфічних чудовиськ: Змій Горинич, Тугарин Змій, Соловей-розбійник. Билини, створені під час татаро-монгольського іга (XIII - XV ст.), відрізняються від більш ранніх. їх персонажі вже не міфічні, а реальні вороги - татари.

На думку багатьох дослідників, билини виникали в різних районах Русі, але згодом зосередилися в Києві. Головні герої билин - богатирі - запеклі і шляхетні воїни, які борються не з міфічними чудовиськами, а з ворогами своєї батьківщини. Найбільше билин присвячено трьом богатирям - Іллі Муромцю, Добрині Никитичу й Альоші Поповичу. У билинах пізнішого періоду Ілля, Добриня й Альоша стають названими братами і часто діють разом.

Одним із наймонументальніших і загадкових образів давнього епосу був Микула Селянинович - бог землеробства і сам хлібороб. Протиставлення Микули Вользі і явна перевага першого над другим є свідченням того історичного періоду, коли полювання як основне джерело існування людини наприкінці кам'яного періоду змінилося землеробством. Те, що Микула виявляється сильнішим за Вольгу і всю його дружину, правильно відображає процес історичного розвитку людства. У більш пізній період Микула сприймається у билинах уже не як бог, а як селянин-трудівник.

Можна використовувати в лекціях і історичні перекази, які пов'язані з Києвом і Москвою, невидимим градом Китіжем, Мамайовим побоїщем, Віщим Олегом, Садком, а також з історією Запорізької Січі та Скіфії, Таврії, острова Хортиця й ін. Становить певний інтерес для викладачів і сказання про святих: Георгія Побідоносця, Миколу Угодника, Сергія Радонежського, Василія Блаженого та інших.

Використання в лекціях народних казок

Використання в лекціях розповідей про історичні події

Можна використовувати в лекції і розповіді про історичні події, якщо вони підтверджують чи, навпаки, спростовують основну тезу лекції. Наприклад, на лекціях з історії, релігієзнавства можна було б навести приклад трагедії афінських стратегів, описаної Ксенофонтом у "Грецькій історії" (том 1, с. 7). Афінські стратеги врятували своє рідне місто у жорстокій битві з морськими силами Спарти.

"Оскільки цей бій відбувався під час страшної бурі, і оскільки потрібно було завершити перемогу переслідуванням супротивника, то флотоводці не могли вжити достатніх заходів, щоб підібрати трупи загиблих і забезпечити їм похоронний обряд. Таке недотримання давнього звичаю викликало ненависть родичів загиблих і справа скінчилася тим, що герої були засуджені на страту афінськими народними зборами. Це, зрозуміло, призвело до того, що в наступній битві командувач флоту більше піклувався про трупи, ніж про перемогу, а рік по тому обезголовлений афінський флот зазнав повної катастрофи при Егоспотомах, що й вирішило найближчим часом результат Пелопоннеської війни" [84, с. 23].

Афіняни вірили в страшну долю людини, позбавлену поховання, а релігія відокремлює душу від тіла, що пом'якшує культ мертвих, коли поховання людини не вважається настільки істотним. Адже зараз уже стало традицією спускати вінки на води моря чи озера, де загинули люди, коли їх поминають родичі чи друзі.

У лекціях можна використовувати історичні події давно минулих днів: Троянську війну, переслідування інакомислячих у період середньовіччя, що виявилося в інквізиції церкви, Варфоломіївську ніч, Французьку буржуазну революцію, період нашестя Наполеона в Росію тощо. Не менш показовими можуть бути і теперішні історичні події: путч ДКНС, зруйнування табору соціалізму, розпад СРСР, початок економічного перетворення в країнах СНД та інше. Важливо, щоб історичні події підтверджували думки лектора, тоді лекція буде особливо запам'ятовуватися.

Використання у лекційному матеріалі історичних подій може бути не тільки в лекціях з історії, політології, релігієзнавства, культурології, демографії, а й при викладанні інших суспільних дисциплін. Наприклад, в лекції, що стосується моральності, можна нагадати історію про виникнення гостинності: "Даю, щоб ти дав!".

У первісному світі обмін подарунками та гостинність призводять до таких дивних форм "взаємності", як обмін дружинами або віддання гостю власних доньок (так званий "гетеризм гостинності"). Ці гіперболи, що нагадують дивні перебільшення реальних рис в примітивному мистецтві, відіграють на перших етапах історії цілком поясненну роль. Так, виражаються крайні символи суспільного згуртування, незрозумілі сучасним людям, оскільки "взаємність" надається їм об'єктивно, як примусовий факт суспільного розподілу праці. Гостинність та дарування належать зараз до добрих звичаїв, які прикрашають суспільство, а не до його істотних умов [84, с. 61].

Використання в лекціях сюжетів художніх творів

Використання прислів'їв, народної мудрості

Нетрадиційним методом викладу навчальних дисциплін можна вважати і використання лектором прислів'їв і приказок, що є душею народу і характеризують його менталітет. Так, при викладанні курсу "Соціологія міжнаціональних відносин" бажано навести ряд прислів'їв, що розкривають характер, традиції, побут різних національностей, зокрема тих, що населяють Україну. Такий матеріал може добре запам'ятатися. Наприклад, характеризуючи українців як націю, можна відзначити гостинність народу, підкресливши це прислів'ям: "Гість у дворі - хліб-сіль на столі".

Досвідчений лектор знає, що аудиторія слухає його уважно тільки 20-25 хвилин, а потім увага розсіюється. Щоб постійно підтримувати пожвавлений інтерес до лекції, бажано використовувати гумор чи цікаві вирази. Так, при викладанні соціології управління та при розкритті труднощів роботи керівника можна розповісти притчу про ворону і зайця.