Розділ 1. Сучасні підходи до вищої освіти

Завдання соціолога складніше. Він, розкриваючи красу і гармонію фізичного світу, має глибоко проаналізувати проблему й суперечності соціального устрою суспільства, його структуру і шляхи перетворення, причини соціальної нерівності, труднощі у відносинах різних соціальних груп. Соціолог зобов'язаний довести, що за зовнішньою гармонією фізичного світу стоїть складний світ міжособистісної, міжгрупової комунікації, складні відносини різних соціальних груп і спільнот, зіткнення несумісних інтересів і потреб, нерозв'язних суперечностей і конфліктів, що можуть супроводжуватися навіть відкритими заворушеннями і такими негативними соціальними явищами, як революції та війни.

Вводити в цей складний соціальний світ учнів учителю потрібно поступово, у міру вивчення спочатку основ соціології, викладених у курсі загальної соціології, а також історії соціальних теорій і вчень, а вже потім спеціальних соціологій, у тому числі й соціології освіти.

Цей принцип переходу від простого до складнішого - характерна риса вивчення будь-якої науки, універсальна вимога освіти.

Дуже важливим є розуміння вчителем свого учня. На жаль, суттєвим недоліком сучасного людства є відсутність уміння слухати і розуміти "не своє", толерантно ставитися до чужого і, навпаки, "талант" перетворювати з дивною завзятістю "чуже у вороже". Так сказав М. Кесада, президент Міжнародної федерації філософських товариств на Всесвітньому філософському конгресі в 1993 р. [72, с. 3].

Як свідчать соціологічні дослідження, на старших курсах активність студентів іноді знижується. Найімовірніше, це є наслідком неправильних установок у навчанні і неоптимальних форм спілкування вчителя з учнями. Ось чому сучасний підхід до освіти, особливо у вищій школі, вимагає величезної самовіддачі вчителя, його постійної роботи над собою. Якщо викладач втратить здатність постійно вчитися самому і передавати нові знання студентам, то він поступово деградує як особистість і в результаті може втратити свій авторитет, що зробити значно легше, ніж потім його здобувати. Авторитет - властивість мінлива, його потрібно постійно підтримувати.

Можна виділити і соціальний аспект порушень оптимальних форм спілкування вчителя й учня. Сучасна соціальна реальність транзитивного суспільства України, украй низька заробітна плата вчителя в школі і викладача у вищому навчальному закладі спонукають останніх збільшувати навчальні години, не залишаючи часу на самопідготовку й удосконалення навчального процесу. Поступово викладач вищої школи перетворюється у звичайного "урокодавця". Де вже там творчість і новаторство! На це в нього просто немає ні часу, ні сил. "На педагогів дивляться то як на репетиторів, які навчають студентів основним навичкам, то як на професіоналів, які відповідають за всебічний розвиток студента.

У кінцевому підсумку важливе не стільки визначення, скільки якість такої підготовки педагогів, що дасть їм змогу розширити коло своїх обов'язків" [196, с. 75]. Англійські соціологи звернули увагу на зміну ставлення суспільства до освіти як джерела позитивних змін: період розчарування суспільства в освіті змінюється оптимістичним до неї ставленням. "На стадії оптимізму (період піднесення і процвітання економіки) відбуваються події, що свідчать про позитивне ставлення суспільства до освіти, на стадії розчарування (періоди спаду і застою) - про негативне. У період процвітання спостерігається висока оцінка суспільством праці педагога, з'являється багато відомих і шанованих усіма педагогів. У момент переходу від періоду спаду до періоду застою на тлі жорсткості реакції з'являються "елітарні" новатори. Держава робить на них ставку і починається повсюдне впровадження їх досвіду. Поступово обрані лідери відриваються. Після цього змінюється модель управління освітою" [196, с. 76].

Не можна виявляти насильство над особистістю педагога. Коли суспільство в цілому перебуває на стадії пошуку форм суспільного розвитку, коли відбувається криза економічної, політичної і соціальної систем, то дуже часто з'являються різні школи і вчення, нові методи, у тому числі й в освіті.

Притаманні Україні й такі явища, коли кожного вчителя школи і педагога вищого навчального закладу зобов'язують переймати прийоми і методи когось із своїх колег, робота яких була офіційно визнана передовою і прогресивною.

До процесу перенавчання підключали навіть засоби масової інформації, у тому числі й телебачення. У цих випадках рідко враховувалися особливості педагога, незважаючи на те, що одні навички могли бути ним засвоєні, а інші були для нього неприйнятними і навіть далекими. Те, що у вустах одного педагога звучить природно, у вустах іншого - напружено і навіть фальшиво. Але необхідним було неухильне впровадження методів, визнаних передовими у сфері освіти. Цим калічилася особистість викладача, сковувалася його ініціатива, ламалися стереотипи його мислення, що викликало глухі нарікання і незадоволеність викладацькою діяльністю в цілому.

Економічна криза і нестабільність економіки, як правило, супроводжуються жорстким контролем над діяльністю різних державних установ, соціальних служб, бюджетних організацій і, звичайно ж, установ освіти. Масові і часті перевірки навчального процесу в школах і вищих навчальних закладах рідко дають позитивні результати, а ось негативні вияви очевидні: відбивається охота до творчого підходу у викладанні, утверджується офіційно визнана ідеологія, страждає плюралістичний підхід до вирішення різних проблем, переважає конформізм, стає пріоритетним догматизм, а звідси недалеко і до переслідування інакомислячих.

Усе має бути в міру. Не можна впроваджувати щось нове, не перевіривши це практикою, але не можна і сковувати новаторство педагогів, не можна без кінця контролювати і забороняти, потрібно вміти і заохочувати, і бачити те нове, що створює саме життя, що прийнято і стало навіть нормою педагогічної діяльності.

Різні форми власності в освіті

Одним з нових підходів до освіти є істотне скорочення наявності державних структур у сфері освіти, оскільки "державне управління" залишає мало місця для гнучкості, настільки необхідної для ефективного навчання" [37, с. 12]. В Україні з дня проголошення незалежності виникло чимало нових вищих навчальних закладів, у тому числі й недержавної форми власності, яких налічується понад 120, і їх кількість з кожним роком зростає [187, с. 34-35]. А всього в Україні нараховують близько 1 млн 640 тис. студентів. Більшість вищих навчальних закладів підпорядковані Міністерству освіти і науки України, крім військових, релігійних і деяких інших. Фінансуються вони державою частково через бюджет, але останнім часом намітилася тенденція до переведення вищих навчальних закладів на утримання за рахунок місцевих бюджетів [187, с. 34-35].

З'явилися в Україні як комерційні вузи, так і приватні школи, коледжі, ліцеї. На відміну від державних навчальних закладів, їх особливістю є те, що на кожного викладача в них припадає невелика кількість учнів і студентів. Це більше відповідає східній школі, де в кожного вчителя мала кількість учнів, що поліпшує їх взаєморозуміння. У цілому виграє весь освітній процес.

Тенденція в державних навчальних закладах до зростання кількості студентів на кожного викладача (раніше було 9 осіб, а зараз цей норматив сягнув 13) не є позитивною, тому що в цих умовах педагог не може досконально вивчити ввірених йому студентів, виявити особистісні характеристики і розвивати їх у потрібному напрямі. Крім того, вища школа, виходячи з вимог часу, має забезпечити безперервність виховання особистості учня, а при такому навантаженні на педагога вузу виховний процес стає проблемним.

Приватні школи, гімназії, ліцеї, ВНЗ - не данина моді, а скоріше закономірність економічних реформ України. Варто очікувати, що їх кількість і надалі буде зростати.

На сьогодні всі вищі навчальні заклади, незалежно від форм власності, розробили Статути, що регламентують їх діяльність. У багатьох ВНЗ України змінилася структура. Так, наприклад, Запорізький національний технічний університет складається з 5 інститутів: машинобудівного, фізико-технічного, інформатики і радіоелектроніки, економіко-гуманітарного й інституту безперервної освіти, а також кафедри військової підготовки, що охоплює всі факультети університету, Токмацького технічного технікуму, науково-дослідної частини, центру інформаційних технологій, адміністративно-господарської частини, різних відділів і служб університету, структурних підрозділів соціального забезпечення.

Тільки з переліку структури Запорізького національного технічного університету (ЗНТУ) видно, що вона є багатофактор-ною, а якщо врахувати, що одночасно в університеті навчається більше ніж 9 тис. студентів, то стає зрозуміло, що управляти навчальним процесом - справа далеко не проста.

Аналізуючи процес праці, Ф. Егельс писав, що складна праця робить більшу вартість, ніж проста, тому в умовах, коли відтворення складної робочої сили здійснюється за рахунок самого працівника чи його сім'ї, вона має оплачуватися вище ніж проста (звичайна). В умовах колишнього СРСР, коли частину витрат (безкоштовна вища освіта) на відтворення складної робочої сили брало на себе суспільство, і важка, і легка праця оплачувалися практично однаково. Така зрівнялівка в оплаті праці призвела до серйозних негативних наслідків, що виявились в ослабленні раціональної сторони при здобутті вищої освіти, зниженні активності й творчості представників розумової праці і навіть відпливі їх за кордон.