Розділ «3. Стань великим для Бога»

Одного разу під час читання тижневого курсу лекцій в одному з великих (близько 2000 учнів) християнських коледжів у Каліфорнії я запропонував студентам молитися «молитвою Ябеца» — молитися про благословення і розширення меж — для їхнього коледжу, тобто намітити мету, гідну служіння такого величезного колективу віруючих.

— Чому б не пригледіти собі на глобусі який-небудь острів? — запропонував я. — Просіть острів і чартерний авіарейс для дружної команди студентів.

Хтось розсміявся. Хтось засумнівався у моєму здоровому глузді. Але майже всі слухали. Я наполегливо повторив свою пропозицію. Я бував на острові Тринідад і бачив, що принаймні цей острів давно і з нетерпінням чекає прибуття подібної команди. І я розповів про це студентам.

— Ось і попросіть у Бога Тринідад, — сказав я. — І найсучасніший лайнер.

Ніхто в аудиторії не почав відразу молитися про це, і все-таки моя пропозиція породила плідну дискусію, у ході якої я переконався, що більшість студентів насправді щиро хотіли б використовувати свій час і свої здібності для чого-небудь значного, але не знають, з чого почати. Вони звикли вважати, що для справжнього діла їм бракує знань, досвіду, сміливості, можливостей та інше.

Майже тиждень я ставив їм просте запитання: якщо Бог неба і землі нескінченно нас любить і хоче, щоб у кожен момент нашого життя ми були в присутності Його, і якщо Він знає, що небеса — набагато краще місце для нас, ніж земля, — тоді навіщо ж, скажіть, будь ласка, Він усе ще залишає нам на землі? Багатьом з них я потім окремо роз'яснював біблійну відповідь — а скільки я її розумію — на це запитання. Вона полягає в тому, що Бог хоче, щоб ми тут розширювали свої межі і здобували для Нього нові землі — або, можливо, цілі острови, — досягаючи сердець людей в ім'я Його.

І робота Божа звершувалася. Через тиждень після мого повернення з цього коледжу я одержав листа від студента на ім'я Воррен.

У цьому листі Воррен розповідав, як він і його друг Дейв вирішили випробувати силу Божу і просити Бога благословити їх і розширити їхні межі. А саме: вони молилися, щоб Бог дав їм можливість на цьому ж тижні свідчити губернатору штату. Закинувши спальні мішки у машину Воррена, вони з цією метою відправилися за 400 миль у Сакраменто — столицю штату Каліфорнія.

І ось кінець цього листа:

«У неділю вночі ми вже повернулися із Сакраменто. Ось що сталося за час нашої поїздки: ми засвідчили нашу віру двом робітникам автозаправки, чотирьом поліцейським, начальнику управління національної гвардії, директору Департаменту охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення штату Каліфорнія, начальнику Управління дорожньої служби штату, секретарю губернатора і, нарешті, самому губернатору».

Так Бог дозволив нам зрости в Ньому. Ми вдячні Йому і надзвичайно підбадьорені. Ще раз велике Вам спасибі за те, що запропонували нам випробувати Його силу!»

І це був лише початок. Протягом наступних тижнів і місяців весь коледж був під владою запаморочливих перспектив, що відкривалися. До осені була створена студентська команда на чолі з Ворреном і Дейвом, яка розробила грандіозний місіонерський проект на наступне літо і план його підготовки. Усе це вони назвали операцією «Ябец». Мета операції: заробити гроші, зафрахтувати літак і (як ви, напевно, вже здогадалися) влітку всією командою летіти на служіння на острів Тринідад.

Сказано — зроблено: 126 студентів і викладачів приєдналися до проекту. У призначений час літак, який летів спецрейсом «Лос-Анджелес-Тринідад», узяв курс на південь, і в цьому літаку не було вільних місць. Учасниками операції «Ябец» стали спеціально підготовлені будівельні бригади, театральні і музичні колективи, організатори і викладачі літньої біблійної школи, а також групи, які несли Слово Боже прямо у людські домівки. Президент коледжу назвав операцію «Ябец» найзначнішим актом студентського служіння за всю історію цього навчального закладу.

Двоє студентів попросили Бога розширити їхні межі — і Він це зробив! Одна ця коротка молитва поклала початок розширенню меж, видимому на карті світу, і змінила життя тисяч людей.

Молитва Ябеца — це справжній переворот у житті людини. Як незвично нам було чути, що хтось молиться: «Господи, благослови мене!» Так само рідко можна почути і таке: «Боже, дай мені, будь ласка, ще більше служити!» Більшість християн думають, що в нас і без того зовсім уже не залишилося вільного часу. Але коли ми починаємо з вірою молитися про розширення служіння, починає відбуватися щось дивне. З відкриттям нових можливостей надприродним чином зростають і наші здібності, і наші сили. І ми повною мірою відчуваємо ту насолоду, з якою Господь відповідає на такі наші молитви, і Його наполегливе бажання зробити велике через нас і наше життя.

Раптом на порозі вашого будинку або за сусіднім столиком у кафе почнуть з'являтися люди зі словами, що вражають не тільки вас, але й їх самих. Збиваючись і плутаючись, вони будуть вас про щось запитувати і з нетерпінням чекати вашої відповіді.

Я називаю такі зустрічі «побаченнями Ябеца».

Добре пам'ятаю, як я вперше в житті попросив у Бога такої зустрічі і що потім сталося. Це було в досить дивному місці, під час морської подорожі уздовж берегів Туреччини.

Я подорожував сам. Мета моєї поїздки полягала в тому, щоб розробити маршрут для туристичного агентства, яке спеціалізувалось на екскурсіях по Середземномор'ї — слідами ранньої Церкви.

Стояли дивовижні дні, у мене залишалося достатньо часу для роботи над різними проектами, і все-таки з кожним днем я щораз сильніше починав відчувати самітність. І коли ми кинули якір на Патмосі (тому самому острові, де Іван писав Книгу Об'явлення), мене здолала туга. Відмовившись від екскурсії, я відправився на прогулянку вулицями невеликого портового містечка, розмовляючи з Господом.