Розділ «Кафизма третя»

6 До Тебе звертались — і були спасенні, на Тебе надію покладали — і не осоромились.

7 А я черв, а не чоловік, посміховисько в людей, зневага в народів.

8 Всі, що дивляться на мене, насміхаються з мене, зневажають устами, киваючи головою:

9 «Він надіявся на Бога, нехай же спасе його, нехай визволить його, коли він любий Йому».

10 Але Ти ж вивів мене з утроби, дав мені надію на Тебе від грудей матері моєї.

11 На Тебе покинутий я від утроби. Від грудей матері моєї Ти — Бог мій.

12 Не віддаляйся ж від мене, бо горе близько, а заступника нема.

13 Бики роз’ярені обступили мене, страшні васанські — оточили мене.

14 Розкрили на мене пащі свої, як той лев, що шукає поживи й рикає.

15 Я розлився, як вода, розслабли всі кості мої, і серце моє, як віск, розтопилося в грудях моїх.

16 Висохла, як черепок, сила моя і язик мій прилип до піднебіння мого. В порох смерти Ти звів мене.

17 Бо пси оточили мене, зграя злих обступила мене. Попробивали руки й ноги мої.

18 Можна перелічити всі кості мої, а вони дивляться та зневажають мене.

19 Поділили одяг мій собі і про одежу мою кинули жереба.

20 Ти ж, Господи, не віддаляйся від мене. Сило моя, на поміч мені прийди!

21 Визволи від смерти душу мою і від псів самотню мою.

22 Почуй і спаси мене від пащі лева, від рогів буйвола визволи мене.

23 Я ж звіщатиму ім’я Твоє братам моїм, посеред Церкви вірних в піснях хвалитиму Тебе.

24 Всі, що боїтеся Господа, вихваляйте Його. Всі нащадки Якова, прославляйте Його; в страху поклоніться Йому, всі покоління Ізраїля!

25 Бо Він не зневажив і не покинув бідного в біді його і не сховав від нього лиця Свого, а почув його, коли він благав Його.