М. Дойч, здійснюючи аналіз конфліктної поведінки та враховуючи мотивацію індивіда, відзначав, що конфлікт - це така взаємодія двох сторін, коли досягнення цілей однієї перешкоджає досягненню цілей іншої. Виникає здорова конкуренція, конфлікт виявляється у суперництві. Оскільки конфлікти неминучі у взаємодії людей, то вони можуть виконувати позитивну конструктивну функцію:
• конфлікт сприяє просуванню ситуації в напрямку її вирішення;
• у процесі конфлікту визначаються основні розбіжності, можливі шляхи його вирішення, усунення, засоби запобігання конфліктних ситуацій у майбутньому;
• під час конфлікту відбувається формування нових, ефективніших взаємовідносин між сторонами;
• між сторонами конфлікту зникає внутрішня і зовнішня напруженість та агресія;
• часто конфлікт є певною формою поведінки, щоб підтримати статус індивіда всередині групи;
• внутрішньогруповий конфлікт створює необхідний рівень напруженості всередині групи, активності членів групи, особливо це стосується творчої діяльності (при цьому продуктивність праці вища у конфліктних особистостей);
• міжгрупові конфлікти можуть сприяти груповій інтеграції, зростанню згуртованості, солідарності групи;
• вирішення конфлікту приводить до кооперації учасників з метою вирішення конфліктної ситуації, до залучення всіх членів групи в спільну діяльність.
Водночас існування деструктивного конфлікту характеризується низкою наступних ознак:
• розгортання конфлікту;
• ескалація конфлікту (конфлікт стає незалежним від початкових причин, і навіть у випадку, коли причини усунені, сам конфлікт триває);
• збільшення витрат, які несуть учасники конфлікту;
• виникнення агресивних настроїв в учасників конфлікту.
У середині XX століття спостерігається помітне нехтування проблемами конфлікту з боку функціоналістів, які прагнули обґрунтувати концепцію суспільства і культури, що підкреслює соціальну інтеграцію та гармонізуючу дію загальних цінностей. Якщо вони й звертали увагу на конфлікт, то розглядали його як патологічний, а не нормальний стан у цілому здорового соціального організму. У концепції конфлікту як "соціальної хвороби" Т. Парсонс перший заговоривв про конфлікт як патологію і визначив наступні основи стабільності:
• задоволення потреб;
• соціальний контроль;
• збіг соціальних мотивацій із суспільними установками.
Е. Мейо висунув ідею "миру в промисловості", охарактеризувавши конфлікт як "небезпечну соціальну хворобу", яка є антитезою співпраці й рівноваги. Прихильники цієї концепції шведський соціолог X. Бродаль та німецький соціолог Ф. Гласл представляли конфлікт як хворобу, спричинену брехнею та злом. При цьому вони виходили із того, що в історичному процесі виявилися дві протилежні тенденції: перша - емансипація, прагнення визволитися, друга - зростаюча взаємна залежність. Конфлікт має широкий спектр, захоплюючи індивіда, соціальні організми, групи, організації, спільноти, нації, цілі народи. Сам він несе в собі всю необхідну інформації для вирішення та уникнення його. Незважаючи на відмінності суб'єктів та характерні особливості конфлікту, його ознаки є однаковими. Бродаль і Гласл виділяють три основні фази конфлікту (рис.2).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Конфліктологія та теорія переговорів» автора Яхно Т.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні теорії конфлікту“ на сторінці 2. Приємного читання.
