Розділ «МОДУЛЬ ІІ»

— мнемічна організація мовленнєвої діяльності (механізм мовленнєвої пам’яті);

— попереджувального аналізу та синтезу мови (прогнозування мови).

На думку І. Зимньої, найважливішим психологічним механізмом мовленнєвої діяльності є осмислення. Даний механізм забезпечує розумовий аналіз насамперед змістового компоненту мови, а також її структурної організації та мовного оформлення. Його фізіологічним підґрунтям є діяльність кори великих півкуль головного мозку — аналітико-синтетична діяльність, що охоплює всі розумові дії та операції — порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію, аналіз, синтез. Передусім осмислюється предмет мови. Ним, як правило, є фрагмент дійсності, її явище чи подія, що відображаються в мовленнєвій діяльності. Функціонування цього механізму зумовлює усвідомлення мотивів та цілей мовленнєвої комунікації; орієнтацію в умовах, які детермінують мовленнєву діяльність, (тобто відбувається глибинний аналіз ситуації мовленнєвого спілкування). Механізм осмислення забезпечує також можливість планування та програмування мовленнєвої діяльності: як цілого комунікативного акту, так і окремого висловлювання. Його робота є підґрунтям здійснення контролю перебігу мовленнєвої діяльності та її результатів.

Важливе значення для мовленнєвої діяльності має функціонування мнемічного механізму (механізму мовленнєвої пам’яті). Він забезпечує усі прояви мовленнєвого процесу: змістовий та виражальний аспекти. Відображення в мові її предмета — певного фрагмента навколишньої дійсності — не можливе без задіяння наявних у пам’яті знань та уявлень про даний фрагмент. Не здійсненне воно і без актуалізації у свідомості образів-уявлень про знаки мови та правила їх використання в процесі комунікації. Застосування наявних знань здійснюється за допомогою механізму довготривалої пам’яті. Наприклад, процеси актуалізації та адекватного використання в мовленнєвих висловлюваннях активного словника. І. Зимня,

В. Артемов та Н. Жинкін до функцій мовленнєвої пам’яті зараховують ще й такі:

— актуалізація знань і уявлень про способи реалізації мовленнєвої діяльності;

— «пригадування» знань про соціальні норми мовленнєвої діяльності в різних ситуаціях спілкування;

— актуалізація та використання притаманних певній мові граматичних правил оформлення висловлювань, що відповідають поняттю мовної норми;

— «видобування із пам’яті» мовленнєвих, мовних та соціальних «еталонів» одиниць та елементів, із яких складаються відповідні прояви мовленнєвої діяльності.

Важливу роль у реалізації мовленнєвої діяльності виконують і процеси короткотривалої пам’яті. Вони забезпечують безпосереднє створення та сприйняття будь-якого висловлювання, утримування в пам’яті всіх його складових (на час його витворення чи аналізу).

Психологічний механізм «попереднього аналізу та синтезу мовлення» почав активно вивчатися лише наприкінці 70-х років минулого століття, тому дотепер недостатньо досліджений. За переконаннями О. Леонтьєва, основний принцип даного механізму — евристичний принцип організації мовленнєвої діяльності. Сутність його полягає в тому, що мовленнєва діяльність може передбачати ланку, у котрій здійснюється вибір стратегії мовленнєвого висловлювання, а також передбачати різні шляхи оперування висловлюванням на окремих етапах творення чи сприймання мовлення. В. Глухов, аналізуючи концепцію О. Леонтьєва, вказує на важливість теорії психофізіологічної організації рухів «моделі майбутнього». Н. Бернштейн зазначав, що у свідомості особистості співіснує єдність протилежностей — дві форми сприйнятого світу: модель минулого — дійсного, чи такого, що відбулося, і модель прийдешнього. «Друга безперервним потоком перебігає та перетворюється в першу. Вони необхідно відмінні одна від одної…: перша однозначна й категорична… друга може спиратися тільки на екстраполювання з тою чи іншою мірою ймовірності». Із можливих прогнозованих наслідків обирається один, а дія програмується тільки щодо нього.

Жинкін Н., у свою чергу наголошував на тому, що процеси осмислення, утримування в пам’яті, випереджаючого відображення — це внутрішні механізми, що формують дії основного операційного механізму мови — єдності двох ланок — механізму зіставлення слів та їх елементів та створення фраз-повідомлень зі слів.

3. Види мовленнєвої діяльності

Усне мовлення — це екстеріоризоване (зовнішнє), вимовлене й сприйняте слухом мовлення.

Найпростішою його структурою є усне афективне мовлення, яке найімовірніше можна вважати умовною формою мовлення, оскільки воно не містить чіткого мотиву (прохання, наказу, повідомлення), а його місце посідає афективне напруження, що набирає форми вигуку.

Більш складними структурами постають діалогічне та монологічне мовлення.

Діалог — це безпосереднє спілкування двох і більше людей у формі розмови чи обміну репліками.

Маючи яскраво виражене соціальне спрямування, дана форма зумовлена потребами безпосереднього живого спілкування. Діалог складається із реплік (окремих висловлювань), із низки послідовних мовленнєвих реакцій; він здійснюється або у вигляді почергових звертань, запитань та відповідей, або у формі розмови (бесіди) двох чи більшої кількості учасників мовленнєвого спілкування. Діалог ґрунтується на спільності сприйняття довкілля співрозмовниками, спільній ситуації, знанні предмета мовлення. У діалозі важливу роль виконують і невербальні (позамовні) компоненти — жести, міміка, а також інтонаційна виразність. Указані особливості визначають характер мовленнєвих висловлювань у діалозі. Структура діалогу передбачає граматичну неповноту, пропуск окремих елементів розгорнутого висловлювання, наявність повтору лексичних елементів у суміжних репліках, уживання стереотипних конструкцій розмовного стилю.

Монологічне мовлення (монолог) визначається в психології як зв'язне мовлення однієї особи, комунікативна мета якої — повідомлення про які-небудь факти, явища реальної дійсності. Монолог — найскладніша форма мовлення, що має такі основні властивості: односторонній, безперервний характер висловлювання, довільність, розгорнутість, логічна послідовність викладу повідомлення, зумовленість орієнтацією на слухача, обмежене вживання невербальних засобів передачі інформації. Особливістю даної форми усного мовлення є те, що її зміст, як правило, завчасно задається і попередньо планується. У монологічному мовленні використовуються та узагальнюються такі компоненти мовної системи, як-от: лексика, способи вираження граматичних зв’язків, формо-, словотворчі та синтаксичні засоби. Водночас у ній реалізується задум висловлювання в послідовному спланованому викладі. У порівнянні з діалогом дана форма є більш контекстною, тобто такою, що не потребує додаткових пояснень, викладається в більш повній формі, з ретельним відбором адекватних лексичних засобів і використанням різноманітних, у тому числі й складних синтаксичних конструкцій. Послідовність і логічність, повнота і зв’язність, композиційне оформлення — важливі ознаки монологічного мовлення.

Виокремлюють різновиди усного монологічного мовлення — функціонально-змістові типи мовлення: опис, розповідь, роздум. Опис є відносно розгорнутою словесною характеристикою предмета чи явища, відображенням основних його властивостей в статистичному стані. Структура опису: загальне враження від предмета, характеристика основних ознак і деталей, ставлення до описуваного предмета. Розповідь — повідомлення про послідовні події, факти, що розгортаються в часі. Розгорнуте монологічне висловлювання даного типу складається із таких компонентів: зачин, основна частина, кінцівка. Роздум відображає причинно наслідковий зв'язок між певними фактами. Будова роздуму: теза (думка, що доводиться), аргументи на її підтвердження чи спростування, висновок.