Розділ «ТЕКСТИ ДЛЯ ДОДАТКОВОГО ЧИТАННЯ»

В усякому разі, ми легко можемо собі уявити, що темперамент людини, безвідносно до стану його мозку, залежить від двох хімічних гормонних груп, з яких одна пов’язана з діатетичною, інша — з психестетичною шкалою афектів, або, краще сказати, одна поєднується з циклотімічним типом, інша — з шизотимічним. У середньої людини, можна вважати, обидві гормонні групи змішані і співвідношення між ними мінливі, тоді як типові циклотиміки і шизотиміки з одностороннім посиленням однієї гормонної групи можуть виникати завдяки або окремим спадковим варіантам, або послідовному культивуванню їх серед певних сімей.

Темпераменти, таким чином, поділяються на дві великі конституційні групи — шизотиміків і циклотиків. В середині обох головних груп відбувається подальше розділення залежно від того, чи направлений циклотимічний темперамент більше до полюса веселого або сумного, а шизотимічний — до полюса дратівливого або холодного. Безліч індивідуальних відтінків темпераменту пояснюється вже діатетичною і психестетичною пропорцією, тобто тим відношенням, при якому, у межах того ж типу темпераменту, полярні протилежності переміщаються, нашаровуються один на одного і змінюватимуть один одного. Окрім пропорцій індивідуального темпераменту нас цікавлять його конституційні поєднання, тобто ті відтінки, яких набуває пануючий тип темпераменту в процесі спадковості завдяки елементам іншого роду.

Це багатство відтінків ще збільшується відмінностями психічного темпу. Тут перед нами емпіричний факт: веселі циклотиміки в той же час і рухомі, а представників темпераменту з депресивним забарвленням відрізняє спокійна повільність. Нам уже давно з клінічного досвіду відома щільна залежність між веселим збудженням, вихором ідей і психомоторною легкістю в маніакальній картині і депресією, затримкою мислення і волі в меланхолійному симптомокомплексі. У здорових циклотимічних темпераментів відомий настрій пов’язаний з певним психічним темпом, причому веселість і рухливість поєднуються з гіпоманіакальним типом темпераменту, тенденція до депресій і повільність — з похмурим типом темпераменту.

Навпаки, у шизотиміків не можна встановити такі ж стійкі взаємостосунки між психестезією і спеціальним психічним ритмом: у ніжних гіперестетів ми знаходимо дивовижну тягучість у почуттях і бажаннях і поривчастість у абсолютно байдужих. Отже, нам доводиться зустрічати всі чотири комбінації: як чутливу, так і холодну тягучу, поривчасту сентиментальність і примхливу байдужість.

Ми вже детально говорили про окремі диференціювання шизотимічних темпераментів. Гіперестетичні якості виявляються головним чином як ніжна сентиментальність, як тонке почуття у відношенні до природи і мистецтва, як такт і смак в особистому стилі, як мрійлива ніжність по відношенню до певних осіб, як надмірна чутливість і уразливість повсякденними тертями життя, нарешті, у грубіших типів, особливо у постпсихотиків і їх еквівалентів, як комплексна гнівливість. Анестетичні якості шизотиміків виявляються як різка, активна холодність або пасивна тупість, як звуження інтересів обмеженими аутистичними зонами або як непохитна байдужість. Їх поривчастість позначається то в нестриманості, то в примхах: їх наполегливість характерологічно виражається в різних варіантах: сталевій енергії, норовливості, педантизмі, фанатизмі, систематичній послідовності в мисленні і вчинках.

Варіації діатетичних темпераментів набагато менше, якщо залишити осторонь сильніші конституційні поєднання (кверулянтів, сперечальників, боязливих і сухих іпохондриків). Гіпоманіакальний тип разом із веселим проявляє і гнівливий настрій. Він варіює між швидкою запальністю, гарячим темпераментом, живою практичністю, метушливістю і сонячною веселістю.

Психомоторна сфера циклотиміків характеризується то швидкістю, то повільністю, але (не зачіпаючи складних, хворобливих затримок) завжди закругленістю, природністю й адекватною імпульсу формою міміки й тілесних рухів. Тим часом у шизотиміків ми часто зустрічаємо психомоторні особливості, насамперед, у значенні відсутньої адекватної безпосередності між психічним роздратуванням і моторною реакцією, у формі аристократичної стриманості, паралізованого афекту або, нарешті, тимчасової затримки — задерев’янілості або боязкості.

У комплексній установці життя і в реакції на середовище циклотиміки дають головним чином людей з тенденцією розчинятися в довколишній дійсності, людей відкритих, товариських, добросердних і безпосередніх, незалежно від того, заповзятливі вони або змістовні, спокійні або повнокровні. Звідси виникають повсякденні типи енергійних практиків або веселих марнотратників життя. Серед високообдарованих відносно художнього стилю ми зустрічаємо типи реалістів і душевних сердечних гумористів; відносно наукового способу мислення — типи емпіриків, що наочно описують і обмацують, а також умілих популяризаторів; у практичному житті — типи доброзичливого досвідченого посередника, живого організатора крупного масштабу і сміливого борця. Установка життя шизотимічних темпераментів, навпаки, схильна до аутизму, замкнутості, створення обмеженої індивідуальної зони, внутрішнього, чужого дійсності світу принципів і марень «Я» на противагу зовнішньому світу, до байдужої або сентиментальної самоти від людей або холодного перебування серед них без жодного контакту з ними. Серед таких людей ми знаходимо безліч дефективних типів: похмурих диваків, егоїстів, нероб і злочинців.

Серед соціально повноцінних типів ми знаходимо мрійників, що тонко відчувають, далеких від світу ідеалістів, ніжних і холодних водночас, аристократів форми. У мистецтві й поезії ми сприймаємо їх як художників форми і чистого стилю, як романтиків, що йдуть від світу, і сентиментальних ідеалістів, як трагічних патетиків аж до яскравого експресіонізму і тенденційного натуралізму, нарешті, як людей дотепних, іронічних і саркастичних. У їх науковому способі мислення ми знаходимо схильність до схоластичного формалізму і філософської рефлексії, містично-метафізичного і точній системі. Нарешті, з типів, які проникають в практичне життя, шизотиміки дають енергійної, непохитної, принципової і послідовної, владної натури, моралістів, чистих ідеалістів, фанатиків, деспотів і дипломатично гнучких людей холодного розрахунку. (Райгородский Д.Я. Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии характеров. — Самара: Изд. Дом «БАХРАХ-М», 2007. — С. 296–303).

ХАРАКТЕР І ПОЧЕРК ЛЮДИНИ

Вивчаючи почерк іншої людини, можна вивчити її характер та інші особливості особистості. Ця закономірність була помічена давно. Узагальнити, виявити характерний взаємозв’язок між почерком і характерологічними особливостями особистості вдалося у минулому таким дослідникам, як Аристотель, Мішон, А. Локар, А Лазурський, І. Моргенштерн, Д. Зуєв-Інсаєв та ін.

Письмо найбільше пов’язано з особистістю людини, це своєрідна проекція її свідомості у формі певних м’язових рухів. Причому, ці рухи — не механічні операції: вони знаходяться під впливом фізичного й душевного стану людини. Почерк з точністю відображає найдрібніші коливання в житі людини, змінюючись із часом та обставинами. Тому, оволодівши мистецтвом психографології, можна вільно вгадувати характер, нахили і звички людини, побачити її минуле і заглянути у майбутнє.

Психографологічні методи широко використовуються в практичних цілях, оскільки достовірність конкретних досліджень багаторазово підтверджена практикою. Так, психологи і психопатологи впевнилися в достовірності графологічного методу під час експерименту із застосуванням гіпнотичного навіювання. Досліджуваному навіювалося, що він дуже хитра, потайна й жадібна людина. Далі під диктовку він писав нейтральний текст, при цьому його почерк і автограф значно змінилися — почерк став стислим, букви лягали одна на одну, з’явилися довгі горизонтальні штрихи — ознаки обережності і недовірливості, а також крапки — прояв підозрілості.

Коли цій же людині навіювали, що вона Наполеон (хоча за характером та іншими здібностями вона була зовсім іншою), автограф ставав розмашистим і стрімким, із характерним розчерком. Нарешті, досліджуваному навіювали, що він десятирічна дитина, і почерк ставав абсолютно дитячим. Цей експеримент ще раз підтвердив, що почерк може досить явно відобразити внутрішній світ і психічний стан людини.

У результаті чисельних експериментальних досліджень були встановлені такі закономірності:

Підпис нерозбірливий, складний, заплутаний, з прикрасами вказує на егоїстичне начало особистості, завищену самооцінку, підкреслювання свого високого статусу, підвищеної значущості для оточення.

Підпис простий, без будь-яких прикрас вказує на те, що людина цілеспрямована, знає собі ціну, з неабиякими здібностями, переважно

досить чесна.

Надто простий підпис вказує на відкритість, неабиякі здібності і недооцінювання своєї значущості.

У підписі присутня крапка. Це свідчить про обережність, а в окремих випадках про підозрілість людини. Якщо в автографі дві крапки (як це було у І. В. Сталіна), то це ознака надмірної підозрілості.