Розділ «ТЕКСТИ ДЛЯ ДОДАТКОВОГО ЧИТАННЯ»

Основи загальної психології-2. Том II

— труднощі при виконанні запропонованих завдань (непов’язані з недостатнім розумінням чи негативною поведінкою);

— труднощі підтримання уваги при виконанні завдань чи під час ігор;

— частий перехід від однієї незавершеної дії до іншої;

— неможливість гратись тихо і спокійно;

— балакучість;

— схильність заважати іншим, «докучати» оточуючим (наприклад, втручатись в ігри інших дітей);

— зовнішні прояви незосередженості на звернене до людини мовлення;

— схильність губити речі, необхідні в школі і вдома (наприклад, олівці, іграшки, книги тощо);

— часте здійснення небезпечних дій (недоврахування наслідків). При цьому не шукає пригод чи гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по боках). (1. Патопсихологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Мартинюк І.А. — Гусятин, 2006. — С. 33–34; 2. У лабіринтах психології особистості: Світ психічних явищ / Авт. — упоряд. О.В.Тимченко, В.Б.Шапар. — Харків: Прапор, 1997. — С. 122–124).


ПСИХОЛОГІЯ ВНУТРІШНЬОГО МОВЛЕННЯ


Однією з найважливіших у психології внутрішнього мовлення є проблема його механізмів. Тому цілком природна i особлива зацікавленість цією проблемою, яка виявилася вже на перших кроках наукового вивчення внутрішнього мовлення i значно активізувалася останнім часом. Можна навіть стверджувати, що дослідження внутрішнього мовлення протягом останнього століття зводилось головним чином до різних спроб з’ясування його механізмів.

Перші такі спроби це ще були (та й не могли бути, якщо мати на увазі загальний рівень розвитку науки) дослідження власне мозкових механізмів, що розкривали б природу даного явища. Мова йшла про те, у якій формі існують уявлення слів під час мовчазного мислення. Так, французький психіатр Мора [1845] писав: «У нормальному стані мислити це означає внутрішньо говорити… Мислячи, ми ніби чуємо звуки слів і розмов, які перекладають нашу думку; ми чуємо їх особливим чином, в уяві, ми відчуваємо проте, що це чуяння (слышание) не так уже далеке від дійсного».

Історія подальшого розв’язання цього питання викладена в книзі А.Л. Погодіна «Язык как творчество (психологические и социальные основь творчества речи». Тому ми подаємо тут тільки найхарактерніші висловлювання із зазначеного питання.

Шарко, розвиваючи й узагальнюючи думки Моро, стверджував, що мислити можна словами які ми промовляємо, чуємо чи бачимо на письмі i що, отже, людина користується досить складним апаратом для мислення словами. Згідно з наявністю трьох видів уявлень слів Шарко говорить і про три типи внутрішнього мовлення — слуховий, руховий, зоровий. Проте, яка стійкість механізмів цих типів, виступають вони в «тому» вигляді чи у взаємозв’язку, чому різним людям властиві різні типи, — на всі ці питання відповіді у Шарко ми не знаходимо.

Справді, чи співіснують — слухові, рухові, зорові уявлення слів у процесах внутрішнього мовлення, чи виключають одне одного, чи перебувають у відношенні якогось підпорядкування?

Еггер (Еджер), спостерігаючи за власним внутрішнім мовленням i на основі свідчень інших людей, зробив висновок пре те, що у внутрішньомовній діяльності ми оперуємо виключно слуховими образами, з моторними явищами вона не має ніякого зв’язку. «Моє внутрішнє мовлення — писав Еггер, — є відтворенням мого голосу».

На противагу Еггеру віденський психолог Штрїккер вважав, ніби внутрішнє мовлення є моторним, «мовні уявлення суть рухові уявлення», внутрішнє мовлення — це внутрішня розмова про себе. Це саме стверджував і Балле, який писав: «У мене рухові образи мають у звичайних умовах мислення надзвичайно сильну інтенсивність. Я виразно відчуваю, що, крім виняткових випадків, я не бачу i не чую своєї думки, але в думках промовляю її». Штріккер намагався навіть підтвердити свою думку деякою подобою експерименту. Він примушував себе думати про окремі звуки [б], [д], [к] і при цьому відчував специфічні рухи язика.

Суперечливість наведених висловлень пояснюється тим, що об’єктом спостереження їхніх авторів були окремі, індивідуальні випадки, в одному з яких переважаючою виявилась слухова форма внутрішнього мовлення, в інших — рухова. На це звернули увагу вже сучасники названих авторів, визнавши їхні точки зору обмеженими й протиставивши їм положення про те, що внутрішнє мовлення є асоціацією уявлень — насамперед слухових і рухових, потім слухових і зорових та інших (Додж, Леметр, Леруа, К. Гольдштейн та ін).

Погодін А.Л. відзначає у зв’язку з цим, що у внутрішньому мовленні мішані типи є звичайним явищем, чисті — рідкісним винятком, що межує з патологією. Поряд із цим, як підкреслював

А.Л. Погодін, переважання слухового чи моторного елемента у внутрішньому мовленні спостерігається у всіх, хто володіє розмовною мовою, а участь рухових образів «потрібна завжди при активному ставленні до змісту думки», бо «без рухових образів взагалі навряд чи можлива будь-яка дія людини, а отже і мова».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи загальної психології-2. Том II» автора Полозенко О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕКСТИ ДЛЯ ДОДАТКОВОГО ЧИТАННЯ“ на сторінці 12. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи