Розділ «VI. ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ»

Те, що кожна людина вільна у виборі позиції не тільки стосовно своєї фізичної, але й психічної природи, найяскравіше та найдраматичніше проявляється у тих випадках, коли необхідно обирати позицію по відношенню до своєї нездорової психіки.

Одна жінка десятиліттями страждала галюцинаціями. Вона постійно чула жахливі голоси, які насміхалися над усім, що вона робила. Якось її спитали, яким чином їй вдалося зберегти присутність духу. Вона відповіла: "А я просто думаю: чути такі голоси значно краще, ніж бути зовсім глухою". Як відважно мирилася жінка з симптомами шизофренії, не втрачаючи здатність володіти собою. У цій жартівливій, але мудрій відповіді схована свобода духу.

В. Франкл започаткував новий напрямок у психотерапії, гак звану "логотерапію", яка нині дуже популярна в західних країнах і виконує завдання корекції смисложиттєвих уявлень людини. Причому йдеться не про те, щоб дати людині конкретні вказівки, як і для чого їй жити, а про те, як допомогти їй віднайти свою власну мету, шлях, життєве завдання, відповідні її індивідуальності та унікальним обставинам життя, допомогти зрозуміти, що життя ніколи, навіть перед смертю, не буває безнадійним та безглуздим.

У служінні справі, або в коханні до іншої людини, або у відношенні до власної долі існує сама людина, сенс її буття. "Двері" до щастя відкриваються "ззовні".

Старшокласники активно засвоюють дані положення, вивчаючи різноманітні предмети, відвідуючи театри, беручи участь у диспутах.

Якщо у людини немає сенсу в житті, наявність якого зробило б її щасливою, вона намагається здобути відчуття щастя, насолоди, відкидаючи необхідність сенсу життя, і робить страшну помилку. Чим сильніше людина відчуває потяг до насолоди, тим швидше вона від неї тікає. В нормі насолода ніколи не являється метою людських прагнень. Вона є побічним ефектом досягнення мети-цінності. Якщо людина робить щастя предметом своїх прагнень, вона втрачає з поля зору причини для щастя, і щастя зникає. Говорячи про самознищення, яке сховане в прагненнях до насолоди, щастя, згадується історія про те, як Господь запропонував Соломону загадати бажання. Трохи подумавши, Соломон сказав, що хоче стати мудрим суддею свого народу. Тоді Господь сказав: "Добре, Соломон, я виконаю твоє бажання і зроблю тебе наймудрішим за усіх людей, що колись жили на землі. Оскільки ти не думав про довге життя, здоров'я, багатство та владу, я дарую тобі їх на додаток до того, що ти попросив, і зроблю тебе не тільки наймудрішим, але й наймогутнішим за усіх царів". Таким чином, Соломон отримав ті дари, які він не намагався отримати спеціально. Тобто, втілюючи смисл свого життя, людина реалізує сама себе, стає зрілою. Смисли не можуть даватися готовими, вони повинні знаходитися старшокласниками в результаті власних пошуків. Справді, жити легше, коли нічого не треба обирати й додумувати самому, коли тебе заздалегідь навчено до чого прагнути, що й як робити. От тільки людина, разом з тягарем свободи вибору, втрачає радість власного існування. Більше того: який власний смисл може бути в житті, коли воно — лише такий от відробіток чиїхось задумів.

Смисл життя, як найбільш узагальнений регулятор життя людини, може існувати у двох формах: як свідоме уявлення людини щодо головних цілей та цінностей її існування і як реальна спрямованість її життя на реалізацію певних цілей та цінностей. Смисл життя так чи інакше притаманний людині зовсім не обов'язково як розгорнута "філософія життя", а здебільшого як віра у певні цінності, що утворюють стрижень особистості і не дозволяють життю людини розпастися на непов'язані між собою етапи існування. Хоча сенс життя і осмислює людські справи, і може надихати людину на істинно великі справи, але, навпаки, жодна справа не може осмислити сама по собі людського життя. Тож доктор Фауст у гьотевському "Фаусті", котрий вважав, що спочатку була Дія (а не смисл, не слово, не логос), недарма підписав угоду з чортом.

Людина, відокремлена від світу у своєму егоїстичному "Я", керуючись мотивацією "загарбати і з собою прагне взяти їх у домовину" (Т.Г. Шевченко), зі смертю справді перестає існувати, і її післясмертне буття обмежене цією домовиною. Людина, поєднана зі світом багатьма зримими та незримими зв'язками, не може зникнути безслідно. Якщо я був добрий — то світ, хоч трохи, але став добріший, якщо я був розумний — то й світ, хоч трохи, але порозумнішав, якщо я був мужній, то й світ, хоч трохи, але змужнів. Мої розум, доброта, відчуття прекрасного можуть втілюватися в результатах праці, творах мистецтва, впливах на інших людей. Лише таким чином людина має шанс увічнити своє скороминуче перебування у цьому світі, залишаючи йому в дарунок свою безсмертну особистість. І серед великої кількості видів діяльності, які здатні втілити найкращі здобутки життя людини, немає професії, яка б здавалася мені більш привабливою, ніж діяльність педагога. Він, піднявшись високо над повсякденним та розглядаючи все з гуманної точки зору, сприяє втіленню у життя вічних ідеалів добра та справедливості.

Питання про смисл життя зароджується спочатку у вигляді неясної мрії, а потім виростає в уявлення про певну життєву перспективу, майбутнє самовизначення, життєвий ідеал тощо. Смисло-життєві роздуми в юнацькому віці спрямовані у майбутнє, на пізнання свого життєвого призначення, а відповідь на це питання звичайно розгортається у системі конкретних життєвих планів, які старшокласник має намір реалізувати. У цьому віці питання про смисл життя (для чого?) не відділяється від уявлень про життєві цілі (що робити?).

Розгляд потреби смислу життя — актуальна і суто психологічна проблема для раннього юнацького віку, коли саме життя потребує від юнаків та дівчат здійснювати пошук сенсу свого життя.

Література