Розділ «4. Формування особистості молодшого школяра»

Вольові якості.

Індивідуально-типологічні особливості.

На формуванні вольових та інших якостей особистості молодшого школяра позначається тип його нервової системи, що є основою його темпераменту.

Діти із сангвін істинним темпераментом характеризуються легкою збудливістю почуттів. Діти цього темпераменту швидкі й рухливі, але меншою мірою, ніж сангвініки дорослі.

Діти холеричного темпераменту характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. У групах вони часто виділяються прагненням до самоствердження, люблять організовувати ігри, охоче включаються у громадську роботу. За правильних умов виховання ці діти виявляють активність і наполегливість у роботі, а за неправильних — стають неслухняними, запальними, образливими.

У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, однак тривалі і стійкі. Молодший школяр-флегматик повільний, він здебільшого неохоче спілкується, часто нехтує справами, що вимагають від нього швидкості, турбот, зайвих рухів. Така спокійна дитина здебільшого уникає доручень, діставши їх, виконує з бажанням, але не поспішаючи, дотримується порядку, організованості. Дитина-флегматик ухиляється від конфліктів, її важко образити, але коли вступає в конфлікт, то переживає глибоко, хоч зовні це не виявляється так яскраво, як у дітей вищезгаданих типів.

Діти з меланхолійним темпераментом надзвичайно чутливі, почуття у них виникають легко, вони міцні і стійкі у часі. Такі діти здебільшого сором'язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин. Вони відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпевненістю в своїх силах, поганою пристосованістю до нових обставин, зниженим настроєм, острахом перед труднощами. Меланхоліки скаржаться на ровесників, бояться образ, плачуть і намагаються гратися самотньо. Вони часто розгублюються при опитуванні, хоч і мають хороші знання.

Під впливом навчання і виховання у дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як цілеспрямованість, акуратність, любов до праці тощо. Важливою умовою формування рис характеру є життя учнів у шкільному колективі, їх участь у дитячих організаціях. Положення про те, що формування особистості відбувається головним чином у взаєминах з однолітками, товаришами по навчанню і дорослими, що оточують її, є незаперечним у педагогіці і психології. Причому підкреслюється першорядна роль відносин учнів у групі чи колективі, в якому вони постійно займаються навчальною діяльністю, грою тощо. Успіх у формуванні рис характеру в молодших школярів залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце належить єдності вимог школи і родини, позитивному прикладу дорослих, розумному застосуванню ними заохочень і покарань (М.Ф. Добринін, В.І. Абраменко та ін.).

Оцінні судження у молодшому шкільному віці займають важливе місце і виконують різну функцію. Оцінні судження батьків, учителів та інших дорослих про дітей цього віку є засобом корегування не тільки навчальних дій, а й моральних вчинків учнів. Оцінні судження учнів, які вони висловлюють по відношенню до ровесників та дорослих є важливою умовою розвитку в учнів самооцінки. Оцінні судження дорослих про учнів мають свої особливості. З боку батьків мають переважати позитивні оцінні судження навіть по відношенню до тих дітей, які не встигають у навчанні. Це необхідно для того, щоб запобігти появі у дитини комплексу неповноцінності (І.М. Данилюк).

Уважного індивідуального підходу потребують діти, які вчаться посередньо. Однак нерідко учень, який одержав "трійку", затратив більше зусиль, ніж той, якому поставили "5". Тому вчителеві важливо помічати зусилля "середнього" учня, його ставлення до учіння, й відповідно оцінювати їх. Окрилений заслуженою похвалою, він, як правило, починає значно краще вчитись і поводитись, поступово змінювати негативне ставлення до учіння і учителя (В.І. Абраменко, Н.П. Зубалій, О.І. Киричук, Л.О. Скрипченко та ін.).

Індивідуального підходу потребують і ті вихованці, самооцінка яких завищена або занижена. Якщо учень занадто високої думки про себе, бажано більше уваги звертати на його недоліки в роботі, щоб він усвідомив: ставлення до нього визначається справжніми, а не бажаними успіхами. Ті школярі, які недооцінюють себе, природньо, потребують підкреслення навіть ледь помітних успіхів. А якщо вонй розгублені від невдачі, вчителю треба показати їм, що він у них вірить і чекає нових досягнень у навчанні і поведінці. Таким чином, усвідомлювання себе здійснюється як завдяки судженням інших, так і оцінці учнем власної учбової і трудової діяльності (Л.С. Сапожникова).

У молодших школярів формується самоповага до себе. Зважаючи на зв'язок самоповаги з успіхами у навчанні деякі вчителі намагаються часто хвалити своїх учнів, щоб сформувати у них повагу до себе. Помірна похвала корисна для розвитку "Я-образу", але та, яка не відповідає успіхам дітей, може привести дітей до думки, що в кожній справі їм нема рівних, що вони в центрі Всесвіту. У таких дітей можуть сформуватись такі риси, які створюють проблеми у спілкуванні з ровесниками і вчителями, призводити до соціальної байдужості (Г. Крайг та ін.)

Розвиток здібностей.

Уже на початку навчання в школі першокласники відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.

Індивідуальні відмінності виявляються і в шкільній учбовій діяльності молодших школярів, в її результативності. Діапазон цих відмінностей у одних галузях навчання звужується, а в інших— розширюється. У процесі оволодіння технікою читання, обчислювальними навичками у І класі та в першій чверті II класу він зростає, а потім зменшується, в оволодінні розв'язуванням математичних задач — розширюється (О.В. Скрипченко).

У процесі навчання здібності в учнів не тільки використовуються, а й розвиваються. Виробляються уважність, спостережливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості.

Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін зазнають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.

В окремих випадках в учнів проявляються значні здібності до математики, до музики, до живопису. Математичні здібності виявляються, наприклад, у швидкому оволодінні складними обчислюваннями в умі, самостійному знаходженні закономірних відношень у рядах чисел, узагальнених способів розв'язування задач, оволодіння основами алгебри. Випадки прояву математичних здібностей у молодшому шкільному віці описані в літературі (В.А. Крутецький та ін.). Той факт, що в молодшому шкільному віці ті чи інші діти не виявляють спеціальних здібностей, не дає підстав говорити, що в них немає цих здібностей. Біографії талановитих людей (математиків, письменників, художників, винахідників та ін.) свідчать про те, що в молодшому шкільному віці деякі з них не відзначалися великими здібностями, що їх можливості оволодіння математикою, малюванням, музикою кваліфікувалися педагогами як посередні.

Індивідуального підходу потребують усі учні, як сильніші, так і слабші. Здібні до навчання учні, як правило, легко засвоюють знання, уміння й навички, але іноді зазнаються (особливо, коли їх дуже захваляють), що негативно позначається на їх успіхах і розвитку здібностей.

Особливої уваги потребують учні, що відзначаються невисокою здатністю вчитися, відстають у навчанні. Серед невстигаючих, звичайно, виділяють такі групи: діти педагогічно занедбані; ті, що перенесли захворювання у передродовому періоді свого розвитку, при народженні чи в самому ранньому віці, що значно знизило їхню здатність учитися; діти з ослабленою, внаслідок захворювання, працездатністю та ін.