Розділ «Тема № 5. Психологія юнацького віку і дорослих людей»

Відбувається перехід до вищих рівнів абстрактного та узагальнюючого мислення. Наукові поняття стають не тільки предметом вивчення, але й інструментом пізнання. З'являється системність мислення, завдяки чому формується когнітивна модель світу, світогляд. Юнаки схильні більше до абстрактних розмірковувань на світоглядну, філософську тематику, а пізнавальні інтереси дівчат менш виражені і гірше диференційовані. Також з'являється схильність перебільшення рівня своїх знань, розумових можливостей. Формується індивідуальний стиль розумової діяльності, який залежить від психофізіологічних особливостей.

Розвиток уяви юнаків характеризується відкриттям свого внутрішнього світу. Розвивається інтроспекція (самоспостереження) своїх переживань і психічних станів. Стає досконалою репродуктивна уява, стрімко розвивається творча.

Мовлення юнаків ускладнюється за змістом і структурою. Розширюється активний і пасивний словниковий запас. Вдосконалюється усне та писемне висловлення думки. Відбувається перехід від розгорнутого до скороченого внутрішнього мовлення.

Крім самовизначення центральною в юнацькому віці є проблема перебудови взаємин з дорослими. Юнаки прагнуть звільнитись від надмірного контролю та опіки, від установлених норм і порядків. Вони постійно домагаються автономії у поведінці, емоційної та нормативної автономії. Стосунки з дорослими відбуваються на певній дистанції.

Між юнаками і дорослими майже відсутнє глибоке саморозкриття, відчуття реальної психологічної близькості. Думки і цінності, що обговорюються між ними, потім фільтруються у спілкуванні з однолітками. Але при цьому в юнаків існує залежність від дорослих (особливо батьків), потреба у спілкуванні з ними. Основною умовою цього спілкування є довіра. А основними темами спілкування з дорослими є навчання, вибір професії, міжособистісні стосунки, захоплення, норми моралі, минуле, теперішнє, майбутнє юнаків.

В основі спілкування юнаків з однолітками лежить суперечність двох потреб: відособлення (індивідуалізація, вибірковість у спілкуванні) та належність до певної групи (розширення сфери спілкування, потреба переживати нові враження, набувати новий досвід, відчувати себе в новій ролі тощо).

Вікові суперечності особистісного становлення, розглянуті вище, призводять до відчуття самотності й непотрібності, що розвиває прагнення до об'єднання та спілкування з однолітками. Однак юнацька комунікативність часто буває егоцентричною, оскільки потреба розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів і переживань іншого.

Емоційна складова спілкування в юнацькому віці реалізується на рівні дружби, що є школою саморозкриття особистості, розуміння іншої людини.

Активізуються статеві взаємини на основі потреби в інтимному спілкуванні. Відбувається психосексуальний розвиток юнаків.

По закінченню юнацького віку в житті людини наступає період дорослого життя.

Період дорослості охоплює значний відрізок життя людини і складається з різних етапів. Багато науковців по-різному визначали вікові межі цих етапів. За однією з останніх періодизацій, розробленою українськими вченими В. Ф. Моргуном та Н. Ю. Ткачовою, вік дорослості включає в себе:

- молодість (24-30 років),

- розквіт (31-40 років),

- зрілість (40-55 років),

- старість, яка поділяється на період похилого віку (55-75 років), старечий вік (75-90 років) та довголіття (понад 90 років) [38, с. 144].

Анатомо-фізіологічні особливості дорослого віку характеризуються тим, що періоди молодості та розквіту є найвищим піком фізичного розвитку, активності, сили і витривалості людини. Функціонування органів, швидкість реакцій, рухові навички досягають свого максимуму. Ці етапи життя є сприятливими для народження дітей, праці, реалізації свого життєвого потенціалу.

В кінці етапу зрілості та в старості показники фізичного розвитку людини зменшуються. Поступово зменшується об'єм легенів (40 років - на 45%, 60 років - на 50%, 80 років - на 75%); зменшується швидкість протікання нервового імпульсу (з 60 років на 15%, з 80 років на 22%); близько 50 років починає знижуватись гострота зору, дещо погіршується слух (спочатку виникають проблеми з відчуттям високих частот, потім нижчих); скелет втрачає свою гнучкість, шкіра і м'язи стають менш еластичними, знижується кількість крові, що перекачує серце. Приблизно в 50 років у жінок настає менопауза, що супроводжується фізичними симптомами та інтенсивними емоційними реакціями; недостатність естрогену спричиняє зменшення ваги кісток і підвищення їх крихкості. У чоловіків поступово зменшується рівень андрогенів, що може викликати дещо надмірну нервозність, невпевненість, пригніченість, втомлюваність в умовах труднощів на роботі або в умовах загострення сімейних проблем.

Приблизно з 60 років починається процес старіння організму людини. Знижується працездатність організму, оскільки зменшується м'язова маса та відбувається демінералізація кісток, тверднуть суглоби. Також послаблюється сенсорика (слухова чутливість, чутливість до кольорів, запахів), проте майже не змінюються смакові відчуття.

Відбувається послаблення процесів збудження і гальмування нервових процесів, особливо внутрішнього гальмування. У старих людей найбільше зберігається оборонний умовний рефлекс у порівнянні з харчовим.

Але одночасно зі старінням організм людини пристосовується до нових умов, мобілізуючи резервні можливості. Слід зазначити, що процеси старіння істотно залежать від способу життя людини (фізична активність, якість їжі, пережиті хвороби тощо), тому вони можуть проявлятися зовсім по-різному в кожної людини.