Розділ «Частина ІІІ Теорія, методологія і практика розслідування злочинів»

7.2.1. Поняття і криміналістична характеристика терористичних актів

Тероризм у всьому світі має тенденцію до стійкого зростання: якщо у 80-х роках ХХ ст. фіксували від 500 до 800 (1985 р.) терористичних актів, то у 90-х роках — від 900 і до більш як тисячі. Як зазначають кримінологи, з кожним роком терористи вдосконалюють свою діяльність, терористичні акти з кожним роком стають дедалі організованішими, вчиняються з використанням вибухових речовин і сучасної зброї, завдають шкоди здоров’ю і забирають життя людей. У Росії в 1996 р. кількість терористичних акцій збільшилася в 2,5 разу порівняно з двома попередніми роками. В міжнародному масштабі тероризм у ХХ ст. розповсюдився, як страшна епідемія.

“Тероризм”, “терор”, “терористичний акт” — що це? Кожен день на шпальтах газет ми бачимо ці слова, вони щодня лунають з наших телевізорів і радіоприймачів. А чи знають самі журналісти, про що вони пишуть, чи знають ведучі телепередач і диктори новин, про що вони говорять?

Ми схильні вважати, що ні, а якщо і знають, то далеко не всі, тому що на сьогодні, на превеликий жаль, у жодному законодавчому акті України не знайшли свого відображення перелічені терміни. Стаття 258 нині чинного Кримінального кодексу України дає визначення поняття “терористичний акт”, але воно далеко не таке, яким хотілося б його бачити в сучасному чинному кримінальному законодавстві. Тож, як можна говорити про те, про що ми самі не знаємо. Адже фахівці, які займаються цією проблематикою, на сьогодні не досягли компромісу в питанні чіткої дефініції термінології цього явища, то якою має бути реакція простих людей, котрі чують про тероризм здебільшого із засобів масової інформації.

Спираючись на результати дослідження, проведеного російським вченим Д. Ольшанським, можна стверджувати, що люди не досить чітко знають і мають уявлення про те, що таке тероризм. Із тисячі опитаних москвичів на запитання “Що таке тероризм ?” 47 % відповіли, що це терористичний акт, тобто визначили одне слово через два пов’язаних з ним, 38 % дали суто оціночні відповіді: “злочин”, “варварство”, “насилля” тощо, 12 % важко було взагалі щось відповісти на це запитання, 2 % відповіли “не знаю”. І тільки 1 % опитаних спробували сформулювати визначення тероризму як чиїсь дії, спрямовані на досягнення якоїсь поставленої терористами мети. І коли вже навіть жителі Москви, переживши підриви жилих будинків, трагедію з захопленням заручників у театрі на Дубровці, вибух у метро, так визначають поняття “тероризм”, то громадяни України знайомі з цією проблемою ще менше.

Отже, про яку протидію цьому явищу можна вести мову, які шляхи боротьби слід визначати, коли суспільство взагалі не готове відповісти на це запитання, тобто дати визначення, що ж таке тероризм? З огляду на це доцільно проаналізувати результати діяльності дослідників у зазначеній галузі і висвітлити їхнє реальне бачення наболілої на сьогодні проблеми, тому що не тільки в практичній, а й у теоретичній сфері лежить вирішення багатьох питань, які стосуються забезпечення ефективного національного і глобального контролю над тероризмом. Якщо узагальнити, то слово “тероризм” тісно пов’язане з такими термінами, як “терор”, “білий терор”, “червоний терор”, “терористичний акт”. Аналіз літератури, присвяченої цій проблемі, свідчить, що загальноприйнятої дефініції тероризму нині в світі не існує.

Разом з тим можна зазначити від 100 до 200 визначень тероризму, але жодне з них учені не визнають класичним.

Слово “терор” вживається в латинській (terror), англійській (terror) та французькій (terreur) мовах. У літературі і законодавчих актах також використовується такий термін, як терористичний акт (akte de terrour).

Тлумачні словники білоруської і російської мови визначають тероризм, як політику і тактику терору, а тлумачний словник В. Даля зазначає, що тероризм — це залякування, залякування карою на смерть, вбивствами і всіма жахами шаленства (несамовитості, оскаженіння). Сучасний тлумачний словник української мови пояснює тероризм як здійснювання, застосування терору; як діяльність і тактику терористів. В українській радянській енциклопедії взагалі йдеться тільки про тероризм міжнародний — це вбивства чи інші посягання на життя керівників держав, керівників і членів уряду, дипломатичних представників та інших посадових осіб, захоплення заручників і насильне викрадення повітряного судна, піратство, напади на приміщення посольств і прогресивних організацій й інші аналогічні злочини, які здійснюються і організовуються імперіалістичними колами з наміром змінити внутрішню чи зовнішню політику інших держав, провокації з метою виникнення міжнародних ускладнень чи початку війни, придушення національно-визвольних рухів. А що стосується окремого визначення поняття “тероризм”, то в енциклопедії воно відсутнє. Словник міжнародного права за ред. С. Бацанова дає визначення міжнародного тероризму як сукупності суспільно небезпечних у міжнародному масштабі дій, які тягнуть за собою безглузду загибель людей, порушують нормальну дипломатичну діяльність держав і їх представників та ускладнюють здійснення міжнародних контактів і зустрічей, а також транспортних зв’язків між державами. З вищенаведеного можна зробити висновок, що більшість визначень тероризму, які викладені в літературі, взагалі відсилають до поняття “терор”, яке ненабагато зрозуміліше і вивченіше, ніж попереднє.

В українській радянській енциклопедії поняття “терор” висвітлено так: “Політика залякування, насильства, розправи з політичними противниками аж до їх фізичного знищення, основний метод боротьби буржуазної контрреволюції, фашистських режимів проти прогресивних сил”. Зазначимо, що це визначення робить акцент на політичній спрямованості терору (розправа з політичними противниками). Цей термін почали застосовувати після Великої французької революції, а пізніше з’явився термін “масовий терор”, що його спрямовано проти цілих класових груп, наприклад, проти “аристократів” під час Великої французької революції, і термін “індивідуальний терор”, який практикується проти окремих представників ворожого табору. К. Маркс, Ф. Енгельс, а пізніше і В. Ленін не відкидали доцільності застосування масового терору як певної форми революційного насилля, тому що “є один засіб скоротити, спростити, сконцентрувати родові муки старого суспільства — революційний тероризм” (К. Маркс). Але марксистсько-ленінська теорія на основі класового критерію передбачає і контрреволюційний терор. При цьому революційний терор трактується як історично необхідний, прогресивний, вимушений і гуманний, що нав’язаний силами контрреволюції, яка не хоче поступитися без бою. Відповідно терор контрреволюційний (білий) є реакційним, кривавим, жорстоким, нелюдяним.

Інколи окремі автори відрізняють терор і тероризм за характером дій: терор — це відкриті, демонстративні дії, а тероризм реалізується в конспіративних, нелегальних діях. Інші автори дуже часто ці поняття вживають як синоніми. Вважатимемо, що більш точні в своїх визначеннях ті автори, які говорять, що тероризм — це злочин, а терор — спосіб дії будь-якого суб’єкта (держави, організації, фізичної особи) з використанням сили, погрози, залякування. Зокрема, в тлумачному словнику російської мови С. Ожегова за редакцією Н. Шведової пропонується таке роз’яснення цих понять: терор — це фізичне насилля, аж до фізичного знищення, відносно політичних супротивників, а тероризм — це практика терору. Як у цьому словнику, так і в українській радянській енциклопедії йдеться про політичне спрямування терору. Польський учений А. Бернард у своїй праці “Стратегія тероризму” розмежовує ці поняття: терор є насиллям і залякуванням, яке об’єктивно використовується сильнішим стосовно слабшого; а тероризм — це насилля і залякування, яке використовується слабшим відносно сильнішого.

Ще у 80-х роках ХІХ ст. А. Шмідт склав список із 109 визначень тероризму з метою узагальнити цей матеріал і вивести загальноприйняте визначення тероризму. Зусилля вченого виявилися марними, тому що після нього ще багато дослідників намагалися зробити те ж саме, але безуспішно, нові визначення призводили до ще більшої плутанини. Одна з основних і найтриваліших суперечок щодо поняття тероризму точиться сьогодні навколо того, як розуміти тероризм: як державні репресії чи як недержавну революцію. Тероризм постійно пов’язують з політикою, стверджують, що це явище переслідує політичну мету і ґрунтується виключно на політичних мотивах. Якщо підійти до цієї проблеми з такої точки зору, то виходить, що “терорист з легкістю перетвориться на борця за свободу”, як констатував свого часу у політичних дебатах Р. Рейган стосовно нікарагуанських “Контрас”. Уряди окремих країн називають тероризмом озброєну боротьбу політичних опозиційних груп, а останні в своє виправдання намагаються довести, що держави застосовують до них “тактику терору”.

Не менш складним аспектом цієї дефініції є питання про те, як розуміти тероризм — як форму війни чи як форму насильства. Терористи, на відміну від військових, не намагаються приховати своїх злочинних намірів, і у них немає певної території, на якій відбуваються воєнні дії, відсутня нейтральна територія, не існує також обмеження на певні види використовуваної зброї. Військові усвідомлюють, що застосування зброї проти цивільного населення є винятком або непорозумінням, а у терористів усе навпаки, їхня мета — навести жах, викликати паніку, змусити боятися, а мішень — цілий світ, і в переважній більшості випадків — це мирне населення. П. Віткінсон зазначає, що на практиці неймовірно складно провести межу між війною та терором. Але навіть цей факт не перетворює кожну гверилью (тобто партизанську війну), яка вимушено ухиляється від правил війни, на тероризм. Тому доцільно розмежовувати ці поняття і в жодному разі їх не можна узагальнювати.

У. Лакер заявив, що найближчим часом взагалі неможливо визначити поняття “тероризм”, бо багато зовнішніх чинників суспільства суперечать цьому. Але сам учений постійно вдається до спроб визначити це складне явище, тому, на його думку, тероризм — це застосування насильства групою людей, які діють з певною політичною або релігійною метою зазвичай проти якогось уряду, інколи проти іншої етнічної групи, класу, релігії чи політичного руху.

Отже, узагальнивши проаналізовані вище джерела і наукові напрацювання вітчизняних і іноземних дослідників з цієї проблеми, можна запропонувати таке визначення тероризму. Тероризм — це соціальне явище, яке виникає і загострюється на ґрунті соціальної, правової, політичної та економічної нестабільності в державі з метою досягнення певних змін (виконання висунутих вимог) на користь злочинців, шляхом застосування чи погрози застосування насильства та виявляється у застосуванні зброї, вчиненні вибухів, підпалів та інших загально небезпечних дій певною особою чи організованою групою осіб.

Тероризм за останні десятиліття набув статусу явища глобального масштабу. З року в рік зростає кількість терористичних актів, а самі вони стають дедалі агресивнішими та жорстокішими. Якщо на початку 70-х років ХХ ст. основним об’єктом терористів була власність, то у 80-х роках, за урядовими даними США, половина всіх терористичних актів була спрямована проти людей.

Криміналістична характеристика тероризму складається з певних елементів: Розглянемо їх докладніше.

Спосіб вчинення злочину. Аналіз сучасної діяльності різних терористичних груп свідчить, що в цілому спосіб вчинення терористичного акту залежить від ідеологічної платформи конкретного угруповання, його цілей і напрямків діяльності. Але також існують такі способи, як захоплення заручників, підпали, викрадення літаків, захоплення адміністративних будівель, вбивство вищих посадових осіб держави і посадових осіб спецслужб, використання біологічної зброї, зброї масового ураження, комп’ютерний тероризм тощо.

Спосіб підготовки до вчинення злочину. Вчиненню терористичних актів, як правило, передує ретельна підготовка. Це може бути пошук вибухівки, виготовлення вибухових пристроїв, придбання зброї, підшукування співучасників, спеціальна підготовка виконавців та інше. Слід мати на увазі, що підготовчі дії терористів залежать від того, в якій формі планується вчинити той чи інший теракт.

На етапі підготовки до вчинення теракту у правоохоронців уже з’являється можливість притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, як незаконне зберігання вогнепальної зброї, вибухових речовин та інше.