Розділ «II. Особлива частина»

Насамперед те, що вказано в повідомленнях свідка, багато в чому залежить від об’єкта і предмета сприйняття (наприклад, матеріального об’єкта і людини чи групи людей), фону спостереження, погодних умов, освітленості тощо. Наприклад, більшість насильницьких злочинів (вбивства, зґвалтування, розбійні напади і т. п.) скоюється в темну частину доби, при поганій видимості. У цих умовах, безсумнівно, відбиваються індивідуальні особливості свідка — ступінь його адаптації до темряви, зміни у сприйнятті кольору, форми, розмірів предметів, відстаней та ін. Слідчий повинен враховувати й ту позицію, яку займав свідок під час події: місце, відстань до об’єкта сприйняття, об’єкти між ними, кут зору і т. п. Існує закономірна залежність сприйняття від життєвого досвіду, статі, віку, рівня інтелекту, особливості професії та ін. Так, чоловіки в середньому краще запам’ятовують місцевість, дорогу, події, а жінки — обстановку, людей, їхній одяг, психічний стан. Для слідчого сказане означає: характер сприйняття події, виражений у показаннях свідка з певною своєрідністю.

Похибки та помилки в показаннях свідків (неповнота і зайве, неточності та ін.) — звичайне, а не виняткове явище. Помилковість у повідомленні стосується найчастіше не свідчень у цілому, а певних їх фрагментів. Це можуть бути помилки в мовній комунікації (неправильне розуміння смислу слів, термінів, помилкова їхня інтерпретація), викривлення форми, розміру і структури описаного об’єкта, часу проходження подій та ін. Зокрема, при розслідуванні злочинів часто виникає необхідність, допитуючи свідка, встановити точний час сприйнятої ним події. Швидкоплинні події (автотранспортні пригоди, нещасні випадки в результаті порушення техніки безпеки, імпульсивні насильницькі дії і т. п.) вимагають допиту по можливості більшої кількості свідків, ретельного зіставлення їх свідчень. Для активізації спогадів про час події доцільно як точку відліку вибрати якусь пам’ятну для свідка подію, час якої відомий, а потім попросити свідка відтворити послідовність його дій, їхню тривалість до чергового моменту, який цікавить слідчого.

Справу про обвинувачення М. в отруєнні ціанистим калієм дружини було припинено внаслідок суперечності наявних доказів категоричному висновку судово-медичної експертизи про час настання смерті потерпілої. Через два роки постанова про припинення справи як необґрунтованої була відмінена, і слідство поновлене.

У процесі початкового розслідування Ф., начальник цеху підприємства, де працював М., показав, що в середині жовтня (потерпіла померла 7 листопада) той попросив у нього «Правила з техніки безпеки і промсанітарії», в якій є розділ щодо зберігання і знешкодження сильних отруйних речовин, які застосовуються на виробництві.

М. не заперечував, що читав ці «Правила», однак стверджував, що перед відрядженням до Харкова його цікавили відомості з іншого розділу. Документально було встановлено, що М. знаходився у відрядженні з 13 по 15 жовтня. Знайти докази, які спростовують показання підозрюваного М., на попередньому слідстві не вдалося.

У суді була зроблена спроба уточнити у свідка Ф., коли М. ознайомлювався з «Правилами»: до чи після відрядження. Якщо після, то, навіть з точки зору М., не було ніякого резону займатися вивченням «Правил».

Ф. попросили уточнити, який приблизно період він мав на увазі, коли казав про «середину жовтня». Свідок заявив, що серединою місяця у них на підприємстві вважається період з 15 по 20, і саме цей відрізок часу він мав на увазі. На запитання, чи мав він на увазі календарний тиждень, коли казав, що М. просив у нього «Правила», Ф. відповів, що мова йде саме про календарний тиждень, тому що він працює позмінно: тиждень — зранку, тиждень — ввечері, а книжку М. просив уранці. Потім Ф. був переданий календар і запропоновано назвати календарний тиждень, коли М. взяв у нього книжку. Він впевнено назвав тиждень з 19 по 23 жовтня і категорично відкинув можливість приходу до нього М. в період з 5 по 9 жовтня. Оскільки М. з 13 по 15 жовтня був у відрядженні, то він не міг прийти до Ф. протягом тижня 12–16 жовтня.

Отже, знайдена точка відліку в показаннях свідків дозволила встановити, що М. користувався «Правилами» після повернення з відрядження. Розслідування було доведене до логічного завершення.

У ході з’ясування зовнішнього образу розшукуваної особи як психологічна допомога свідку можуть бути використані фотографії різних осіб, малюнки, графічні зображення обличчя. Слід враховувати, що краще запам’ятовуються такі ознаки людського обличчя, як вираз очей, їхній колір, зачіска, а найбільш стійкими пізнавальними ознаками є риси обличчя, силует тіла, характерний вираз обличчя (похмурий, веселий, нахабний, сором’язливий, злий, добрий і т. д.), а також хода, жести, елементи одягу.

Найскладнішим психологічним завданням допиту свідка є встановлення достовірності його свідчень. Які психологічні прийоми може використати юрист для перевірки достовірності показань свідка?

Одним із таких прийомів є детальний допит щодо обставин, значення яких слідчому відоме. При цьому непрямі свідчення можуть мати таку ж суттєву вагу, як і прямі докази.

Ефективним прийомом є виявлення суперечностей у словах, виразах і невербальних зовнішніх проявах. Коли свідок каже неправду, то зазвичай він втрачає холоднокровність, очі починають бігати, змінюється міміка, поза і т. п. Помітивши ці деталі, слідчий може сказати про це свідку, показавши, що наявна достовірна ознака фальші.

Які мотиви обманних показань свідка? Практика показує, що ними можуть бути:

а) родинні обов’язки, неправильно зрозуміле почуття дружби;

б) особиста зацікавленість свідка (заздрість, ненависть, мстивість, користь та ін.);

в) почуття співчуття до обвинуваченого чи потерпілого;

г) погрози з боку зацікавлених осіб та ін.

У трактуванні О. Ратінова психологія обману характеризується роздвоєністю і великими внутрішніми труднощами. У свідомості людини, що говорить неправду, співіснують два паралельних варіанти події: один — те, що дійсно сталося, і це вона хоче приховати, а другим — видуманий, про який має намір розповісти. Перед її уявним поглядом весь час постають істинні події, свідком яких вона була, і їх уявлення досить яскраві і стійкі. Обманщик змушений їх весь час приглушувати і заміняти вигаданими образами, незрівнянно більш блідими і слабкими. Йому доводиться весь час лавірувати між правдою і неправдою, яка повинна заміщати приховувану, але таку, що постійно «лізе в голову», правду. Обманщик завжди ризикує проговоритися, йому потрібно постійно напружуватися, щоб не забути того, що він казав раніше, повторювати точно, в усіх подробицях свої вигадки. Звідси завченість, непластичність обманних показань. Якщо в правдивих показаннях трапляються неточності, певні незрозумілості, то в ретельно продуманих обманних показаннях зазвичай все добре підтасовано в міру інтелектуального розвитку свідка. Однак досвідчений слідчий може виявити, що гладкі, завчені, інформативно обмежені показання «шиті білими нитками».

Із слідчої практики відомо, що здебільшого неправдиві показання дають свідки, пов’язані з обвинуваченими і потерпілими. Часто це родичі або знайомі обвинуваченого. При цьому неправдиві показання можуть мати або обвинувальну, або виправдувальну спрямованість залежно від описаних вище мотивів давання явно неправдивих свідчень.

В юридичній практиці доводиться мати справу зі свідками, які перебувають у момент скоєння злочину у стані алкогольного сп’яніння, через що вони погано орієнтуються в події, що сталася. Тому такі свідки можуть відстоювати те, чого в дійсності не бачили, допускати довільні, зовсім не обґрунтовані твердження. У розповіді вони змішують ознаки об’єктів, демонструють явні провали в пам’яті, виникає ймовірність обмови. Ці та інші особливості свідчень в стані алкогольного сп’яніння необхідно враховувати слідчому.