Розділ «II. Особлива частина»

Виявлення й аналіз психологічної структури злочинного діяння дає можливість юридичному працівникові повніше встановити істину, визначити ступінь суспільної небезпеки особистості злочинця, призначити вид і міру покарання, а також визначити шляхи перевиховання осіб, які скоїли злочин.

§ 3. Психологічні наслідки скоєного злочину

Юридична практика свідчить, що кожен злочин справляє певний психологічний вплив не лише на потерпілого чи очевидців, а й на особу, яка скоїла злочинне діяння. Цей вплив може бути різним залежно від особливостей психологічної структури конкретної злочинної дії, а також від рівня сформування і розвитку психічних процесів, властивостей особистості злочинця. Сам злочин, дії з його підготовки та скоєння залишають сліди у психіці особистості злочинця, вносять зміни в його свідомість і поведінку, призводять до інших психічних станів. Більше того, скоєний злочин викликає певні зміни в особистісних якостях злочинця: відбувається або закріплення антисоціальної спрямованості особистості, або критична перебудова її інтересів, поглядів, потягів, бажань та ін.

Одна з особливостей психічної діяльності особи після скоєння злочину полягає в тому, що психічна напруженість не спадає, а навпаки, посилюється. Це зумовлено такими факторами:

а) сприйняття злочинцем самого результату злочинного діяння, яке завжди супроводжується сильним емоційним впливом;

б) поява оціночних суджень про здійснені дії;

в) страх перед покаранням і зниження рівня саморегуляції;

г) збудження підвищеної нерішучості, негнучкості мислення тощо.

Інакше кажучи, скоєний злочин, постійна загроза викриття і покарання створюють злочинну домінанту в психіці злочинця.

Визначення свого ставлення до злочину, усвідомлення скоєного можуть викликати у злочинця дії, спрямовані на приховування слідів злочину, на вироблення такої лінії поведінки, яка доводила б його непричетність до злочину. Бувають випадки, коли злочинець здійснює перестраховані дії: приходить на місце події з метою маскування слідів злочину, проявляє підвищений інтерес до ходу розслідування і т. д. Крім того, оцінка здійснених дій і сприйняття наслідків можуть змінити ставлення злочинця до мотивів скоєного злочину, до його задуму.

Під впливом цього злочину людина починає розуміти, що вона занижувала соціальну цінність об’єктів чи обставин в результаті скоєної нею злочинної дії, внаслідок чого у неї виникає почуття провини. Усвідомлення своєї вини, причетності до матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної окремій особі, групі осіб чи суспільству, може викликати у злочинця реакцію щодо надання допомоги слідству і правосуддю.

Разом з тим у деяких злочинців після скоєння злочину може посилитися конфлікт із суспільством, протиставлення своєї особи соціальним вимогам. Щоб відволікти свою свідомість від скоєного, такі злочинці у пошуку необхідних чи емоційних станів планують нові злочини.

Психічні зміни в особистості злочинця після скоєння злочинного діяння багато в чому визначаються психологічною структурою скоєного злочину:

а) чи був він свідомо спланованим і підготовленим чи ситуативним, імпульсивним;

б) чи реалізувалася в ньому усвідомлена потреба чи злочин був результатом дефекту соціальної ролі;

в) який мотив із сукупності мотивів домінував;

г) які способи, засоби та знаряддя використовувались і т. д.

Приміром, якщо закоренілим злочинцем скоєний ретельно спланований і підготовлений злочин, то емоційний вплив на нього результатів злочинного діяння досить низький. Це пояснюється тим, що в ході планування, підготовки злочину у людини виробляється певна підготовленість і до тих негативних емоцій, які виникають після скоєння злочину. Сила емоційного впливу набагато вища в тому разі, якщо людина скоює злочин уперше чи при скоєнні злочину виникає необхідність у діях, які раніше не планувалися, настають наслідки, які не очікувались.

Психічні стани, пов’язані з переживанням скоєного злочину, призводять до того, що в поведінці злочинця і його діях проявляється загальмування розумових процесів, утрачається автоматизм у вироблених раніше робочих навиках, змінюється звична манера спілкування з оточуючими (з’являється дратівливість, замкнутість). Однак може мати місце і підвищена активність людини після скоєння злочину, що найчастіше виражається у непродуманості дій, метушливості, неадекватності реакції на ситуацію.

У рецидивістів усвідомлення протиправності своїх дій призводить до прагнення компенсувати негативне ставлення до себе з боку суспільства спробою навіювання оточуючим власної винятковості, яка дає їм право порушувати соціальні норми поведінки. Це породжує зовнішню браваду, свідомий негативізм щодо оточення, посилене протиставлення себе іншим людям в діях і вчинках. Такий негативізм є результатом внутрішнього прагнення зняти психічне напруження, що виникло після скоєння злочину, переключити свою увагу, думки і емоції на іншу діяльність. Потреба в розрядці, викликана підвищеним психічним напруженням, реалізується у них шляхом посиленого вживання алкоголю чи наркотиків, що знімає напруження і заглушує стан тривоги, неспокою.