Розділ «II. Особлива частина»

- надія на щасливий випадок, яка породжується прикладами інших правопорушників, поганими зразками літературної і кіно- продукції і т. п.;

- успішність минулих дій суб’єкта, схильність до ризику зростає відповідно успіху;

- «ризикованість» може бути властивістю особистості правопорушника, яка виражається в пристрасті до гострих відчуттів;

- визнання ризику «фатумом життя», що особливо характерне для фаталістичної позиції багатьох рецидивістів».

Отже, причини злочинів мають соціально-психологічний характер. Такий підхід створює реальну основу для встановлення зв’язку між соціальними умовами життя і психологічними властивостями окремих особистостей. Біологічно успадковані якості людини є умовою розвитку її психічних властивостей у визначенні певних соціальних обставин.

§ 2. Психологічна структура злочинного діяння

Психологічний аналіз злочинного діяння пов’язаний з аналізом психологічного змісту структури злочинного діяння. Основними елементами структури злочинного діяння є:

1) мотивація і мотиви злочинної дії;

2) формування мети злочинної дії;

3) прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії; спрямованість і зміст злочинного заміру;

4) способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння;

5) досягнення результату і ставлення суб’єкта до цього результату.

Будь-яка вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату — її мети. Мета як елемент злочинної дії виконує двояку функцію: по-перше — усвідомлення правопорушником об’єкта, предмета чи особи, на яку спрямовується його дія; по-друге — бажання досягнути певного результату.

Мета дії є системоутворюваним фактором усіх структурних елементів дії, вона регулює свідомість вибору відповідних способів і засобів для її досягнення. Мета діяльності формується людиною, усвідомлюється нею як щось необхідне і можливе за певних умов.

Взаємозв’язки між результатом і метою можуть виступати у формі:

а) «невиконання» мети (приготування до злочину і замах на скоєння злочину, коли мета злочину, наприклад пограбування квартири, не здійснюється до кінця з причин, які не залежать від волі злочинця);

б) «виконання» мети — злочинна (в результаті злочинного діяння особа отримує те, на що вона розраховувала);

в) «перевиконання» мети (результат дії перевищує передбачувану мету. Наприклад, навмисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті, хоча це не входило у плани діючої особи).

Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найповнішу інформацію про психологію злочинця дає суб’єктивна сторона, а в ній — характеристика мотивів злочину. У зв’язку з цим доцільно глибше розкрити психологічну суть мотиваційної сфери особистості. Під мотивацією поведінки розуміється кількість спонукань людської діяльності, які визначають поведінку людини в цілому. Виходячи з концепції про ідентичність психічних процесів як в соціально корисній, так і в злочинній поведінці, більшість дослідників розглядають мотив таким спонуканням до злочинної поведінки, який є його рушійною силою, психологічною причиною. В основі його лежить актуалізована потреба, яка спонукає до дії. На формування мотиву впливають потреби, ціннісні орієнтації, конфліктні ситуації, об’єктивні обставини та ін. При цьому вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Те, які мотиви в цій ієрархії займуть провідне, а які підлегле місце, визначається, на думку Б. Ломова, не спонтанним розвитком індивіда, а його становищем у суспільстві. Вказані фактори впливають на посилення чи послаблення мотиву, його заміщення чи зміну, а також на боротьбу мотивів. Складний характер процесів впливу такого роду факторів на поведінку особистості викликає труднощі при встановленні мотиву злочинної поведінки.

Мотивація злочинної поведінки за своїм місцем і роллю є ключовою інтегральною проблемою, в якій реалізується принцип комплексності психологічного дослідження злочинної поведінки. Не випадково С. Рубінштейн називав мотивацію через психіку детермінацією, що реалізується. «Мотивація, — писав він, — це опосередкована процесом її відображення суб’єктивна детермінація поведінки людини світом. Через свою мотивацію людина вплетена в контекст дійсності».