Розділ «Частина друга»

Представники відповідачів у своїх виступах лише змогли зайвий раз підтвердити суду, що поширена в журналі публікація про громадянина Іванова І.І, не відповідає дійсності, що відповідачами ще й порушено, ст. 37, 49 Законів України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», хоч їхні намагання, звичайно, були прямо протилежні.

Представники відповідачів не змогли надати доказів суду про те, що дійсно якимось чином Іванов І. І. використав суд в протизаконних інтересах, оскільки він діяв лише по закону.

Відносно запитань представника Ощадбанку щодо наявності в Іванова І.І, касових чеків з аптеки, які нібито можуть доказати факт купівлі і вживання ним виписаних лікарями ліків, то я можу пояснити наступне. Якби у Іванова І.І. не погіршився стан здоров’я, то він, звичайно ж, і не звертався б за допомогою до лікарів, яка виразилася в рекомендаціях і рецептах ліків. А чи збереглися у Іванова І.І. касові чеки, які він рік тому отримував в аптеці при купівлі ліків по рецепту, — я точно запевнити не можу суд, але дякую представнику відповідача за це запитання, оскільки воно наштовхує на ідею про подання позову до Ощадбанку про відшкодування Іванову І.І. окрім моральної шкоди ще й матеріальної. Більше того, якщо у Іванова І.І. не збереглися ці чеки, то це цілком природно, адже він рік тому на момент виходу образливої публікації і гадки не мав, що ця публікація буде настільки вразлива для нього, що погіршиться стан здоров’я, що доведеться звернутися до суду за захистом честі, гідності та ділової репутації і доведеться надавати докази у вигляді чеків.

Саме тому прошу шановний суд задовольнити позовні вимоги громадянина Іванова І. І., врахувати всі обставини справи і винести справедливе рішення.

9.3.3. Промова у справі «Торговий дім»

Ваша честь!

Позивач СП «Торговий Дім «Зварювання» звернувся до суду із позовною заявою про витребування майна із чужого незаконного володіння. При цьому позивач мотивує свої вимоги такими обставинами: між позивачем і відповідачем укладений договір про відповідальний схов від 20.08.2004 р., згідно до якого позивач передав відповідачу для схову 95 тон кормової добавки «Ліпрот». Позивач зважає, що той факт, що належний йому «Ліпрот» знаходиться у відповідача на умовах схову підтверджується «Складською довідкою» виданою ВАТ «Трипільський біохімзавод» за № 557 від 21.08.04 р.

Як вбачається з матеріалів справи в березні 2005 р. між позивачем і відповідачем був заключений договір поставки тієї ж самої продукції — кормової добавки «Ліпрот» в кількості 43/86 тони. Вказаний ліпрот позивач одержав від відповідача за накладною б/н від 09.03.05 р. В жовтні 2005 р. позивач одержав від відповідача вимогу про сплату одержаного ліпроту і у відповідь направив відповідачу повідомлення з заявою про повернення з відповідального схову 43/86 тон ліпроту а також про залік вимоги відповідача про оплату поставленого ліпроту цією вимогою про повернення зі схову.

Виходячи з того, що відповідач одночасно з претензією про оплату поставленого ліпроту, відмовився від факту схову, позивач направив відповідачу претензію про витребування з чужого незаконного володіння.

Відповідач ВАТ «Трипільский Біохімзавод» позов не визнав мотивуючи тим, що позивач кормової добавки ліпрот на зберігання відповідачу не передавав, акт приймання-передачі майна — відсутній, тобто, незважаючи на укладений договір відповідального схову, жодна із сторін до виконання зобов’язання не приступила. Керуючись тим, що договір схову є реальним договором та вважається здійсненим тільки після передачі речі, відповідач вважає, що ніяких зобов’язань він перед позивачем не має. Крім того, відповідач не відображав в своєму бухгалтерському обліку операції схову майна позивача». Що стосується складської довідки, відповідач вважає, що вона не може братися до уваги, бо по-перше, не підписана головним бухгалтером, а по-друге, відізвана особою, що її підписала з поясненнями, що була видана тільки на прохання представників СП «Зварювання», які мали на меті пошук покупців.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що спірну продукцію — кормову добавку «Ліпрот» у кількості 95 тон позивач одержав від третьої особи — ТО В «Геліос» належним чином по накладній. Останній в свою чергу одержав ліпрот від відповідача по справі — ВАТ «Трипільский БХЗ». Кожного разу коли здійснювався перехід права власності, ліпрот фактично залишався на складі відповідача, тому акт приймання-передачі спірної продукції не складався. Коли позивач прийняв право власності на ліпрот від ТОВ «Геліос» відповідач видав позивачу «Складську довідку» яка свідчить про право власності позивача і є згідно до ст. 128 Цивільного Кодексу України розпорядчим документом на речі. При цьому оскільки кормова добавка ліпрот є продукцією нетривалого зберігання позивач передав відповідачу на схов майно, визначене родовими ознаками і відповідач повинен повернути позивачу кормову добавку «Широт» марки СТ-9 у кількості 51,14 тон. Заперечуючи проти аргументів відповідача позивач пояснив, що ніяким законодавчим, актом не передбачено якогось конкретного порядку передачі майна на схов, тому саме «Складська довідка» служить належним доказом знаходження спірної продукції на схові у відповідача. Також, позивач вважає, що відсутність підпису головного бухгалтера на складській довідці не тягне за собою недійсність зобов’язань, що визначені у цій довідці, бо вона підписана першим керівником і його підпис завірено круглою печаткою.

Представники відповідача в судовому засіданні пояснили, що передачі спірної продукції на схов не було, а складська довідка № 557 від 21.08.2004 р. є недійсною, бо відсутній підпис головного бухгалтера і позивачу був направлений відзив довідки.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши представлені письмові докази і розглянувши матеріали справи, я вважаю, що позов підлягає задоволенню виходячи із таких обставин.

В складській довідці № 557 від 21.08.2004 р. вказано, що на зберіганні на складі ВАТ «Трипільський біохімзавод» знаходиться продукція лізінпротеїнова кормова добавка «Ліпрот СГ-9» у кількості 95 тон, вказана продукція знаходиться у нормальному стані, зберігається згідно вимог Держстандарту і буде відпущена володарю СП «Торговий Дім «Зварювання» за першою вимогою в робочий день згідно графіку відпуску продукції. Виходячи з такого змісту дана складська довідка дійсно є розпорядчим документом на речі і свідчить про те, що СП «Торговий Дім «Зварювання» є власником спірної продукції і відповідач визнавав за ним право власності принаймі на серпень 1998 року.

Проаналізувавши обставини при яких позивач став власником спірної продукції і виходячи із суттєвого змісту «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні», затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 250 від 03.04.2003 р., я прихожу до висновку, що вказана складська довідка не є документом що є підставою для приймання і видачі товарно-матеріальних цінностей, бо позивач одержав у власність спірну продукцію від третьої особи, при цьому належним чином з одержанням накладної, а відповідачу спірну продукцію було залишено лише для зберігання, тобто повернення зі схову не буде видачею товарно-матеріальних цінностей в змісті вказаного «Положення про організацію бухгалтерського обліку».

Також складська довідка не є розрахунковим, кредитним або фінансовим зобов’язанням. Тому оспорювана відповідачем складська довідка не підпадає під пункт 23 вказаного «Положення про організацію бухобліку». Крім того, відсутність підпису головного бухгалтера на складській довідці, не може автоматично тягти за собою такі наслідки для третіх осіб, як недійсність зобов’язання, вираженого видавником довідки перед третіми особами. В законі нема прямого натяку на такі наслідки.

Я вважаю що суд не може брати до уваги той факт, що довідка була відізвана з поясненнями, що була видана тільки на прохання представників позивача, які мали на меті пошук покупців, тому що таке ствердження прямо суперечить змісту довідки, яка могла бути видана тільки дійсному власнику продукції.

Ретельно дослідивши наповнення діючого законодавства про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, а саме: «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні», затв. постановою КМ України № 250 від 03.04.2003 р. «Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. Наказом Міністерства фінансів № 88 від 24.05.2005 р., зареєстр. в Міністерстві юстиції 05.06.2005 р. за № 168/704, а також «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених та використаних довіреностей на одержання цінностей», затв. Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.19996 р., зареєстр. в Міністерстві юстиції 13.06.2005 г. за № 293/1318. В жодному з вказаних нормативних актах не передбачений порядок що регламентує передачу майна на відповідальний схов. Отже складська довідка може служити належним документом, що відображає господарську операцію — відповідальний схов.

Позивач не заперечує, що 43,86 тон кормової добавки «Ліпрот» із належних йому 95 тон, він вже одержав, а дії позивача щодо односторонньої заяви про залік зустрічної однорідної вимоги є цілком законними. Таким чином вимоги позивача про повернення зі схову кормової добавки ліпрот у кількості 51,14 тон є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі вище викладеного керуючись ст. 50 Закону України «Про власність», статтями 128, 413—419, 423, 161, 162 Цивільного Кодексу України, статтями 82—84,49 Господарського процесуального Кодексу України, я прошу Суд: