Розділ «Частина друга»

Ми не можемо і не будемо будувати свої висновки і твердження на догадках і припущеннях. Але з певною безсумнівністю слід вважати установленим, що з моменту, коли фашисти захопили в Німеччині державну владу, вони приступили до реалізації своїх злочинних планів, використовуючи владу для підготовки агресивної війни.

Вся діяльність підсудних була спрямована на підготовку Німеччини до війни. Тут самі факти говорять за себе: це — ті війни, які спричинили невидимі жертви, спустошення й агресивний характер яких установлений беззаперечно.

Вина підсудних у здійсненні злочинів проти світу повністю доведена.

Доведене повністю обвинувачення в здійсненні військових злочинів, яке полягає у веденні війни методами, які суперечать законам і звичаям війни. Ні підсудні, ні їхні захисники нічого не могли заперечити проти самих фактів здійснення таких злочинів. Все, що вони могли сказати з цього приводу, це те, що підсудні самі безпосередньо не здійснювали цих звірств — знищення людей у «душогубках» і концентраційних таборах; своїми руками не винищували євреїв і навіть не знали окремих подібних фактів, а що ці факти були — проти цього не заперечують і підсудні. Підсудні визнають ці факти.

Даремний спосіб захисту!

Звичайно, підсудним, які обіймали вищі державні посади в гітлерівській Німеччині, не було ніякої потреби самим, своїми руками розстрілювати, вішати, душити, заморожувати живих людей у вигляді експерименту. Це робили за їхніми вказівками підлеглі кати, які виконували, так би мовити, чорну роботу, а підсудним потрібно було лише давати накази, які виконувалися беззаперечно.

Тому марним є намагання підсудних розірвати свій зв’язок з цими катами, відмежуватися від них. Цей зв’язок безсумнівний і незаперечний. І якщо комендант Освенціма Рудольф Гесс видирав золоті зуби у мерців, то імперський міністр Вальтер Функ відкривав для зберігання цих золотих зубів спеціальні сейфи у підвалах імперського банку.

Якщо підлеглі Кальтенбруннера умертвляли людей у «душогубках», то будували ці «газвагони» на заводах Зауера, Даймлера і Бенца, підпорядкованих підсудному Шпеєру.

Якщо військовополонених винищували професійні кати з частин «Тотен копф» («Мертва голова») і табірна охорона, то накази про знищення підписувалися фельдмаршалом німецької армії Кейтелем; саме підсудні намічали терміни знищення, віддавали накази про створення спеціальної техніки умертвіння, ідеологічно обґрунтовували «право вищих рас» на знищення, ліквідацію «неповноцінних народів».

Це вони спокійно і без жалю спостерігали за замордованими жертвами і, як Ганс Франк, проголошували парадні промови «про ще новий крок», пройдений німецьким фашизмом на шляху очищення «життєвого простору» від «нижчих рас».

За кожне вбивство, за кожну краплю невинної крові, пролитої гітлерівськими катами, несуть відповідальність підсудні, оскільки між ними і безпосередніми виконавцями злочинів, убивств, тортур різниця лише в рангах і масштабах діяльності: гі — безпосередні кати, а вони — головні кати, начальники катів, кати вищого ґатунку. Вони в багато разів небезпечніші, ніж ті, яких вони виховували в дусі людиноненависництва і звірства і від яких, рятуючи себе, тепер зрікаються.

Повністю доказана вина підсудних у здійсненні військових злочинів, у тому, що вони організували систему знищення військовополонених, мирного населення, жінок, стариків і дітей; у тому, що з їхньої вини всюди, де ступала нога німецького солдата, залишались гори убитих і закатованих людей, руїни і згарища, спустошені міста і села, опоганена і залита кров’ю земля.

Доказані повністю злочини проти людства, які здійснили підсудні.

Ми не можемо пройти повз злочини, які підсудні здійснили в самій Німеччині за час свого панування в ній; масові винищення всіх тих, хто бодай якоюсь мірою виявляв незадоволення нацистським режимом; рабська праця і винищення людей у концентраційних таборах; масове знищення євреїв, а потім та ж рабська праця і те ж знищення людей в окупованих країнах — все це доказано, й обвинувачення непохитне. Які ж засоби захисту були використані підсудними та їхніми-захисниками, які докази й аргументи вони могли протиставити обвинуваченню?

Засоби захисту підсудних можна розділити на дві основні групи. Це, по-перше, ряд свідків, викликаних захисниками. Ці свідки повинні були своїми показаннями пом’якшити вину підсудних, зменшити їхню роль у здійсненні злодіянь, будь-що обілити їх.

Про яку об’єктивність і достовірність показань таких свідків захисту можна говорити, якщо невинуватість підсудного Функа повинен підтвердити його заступник і співучасник, член СС з 1931 року, Хойлер, який має чин групенфюрера СС; якщо на користь Зейсс-Інкварта був запрошений давати свідчення злочинець Рейнер — член фашистської партії з 1930 року, гауляйтер Зальцбурга, а потім Карінтіні.

Ці так звані свідки, такі, наприклад, як Бюлер — права рука підсудного Франка і співучасник його в усіх злочинах — або Боле— один із основних керівників шпигунсько-диверсійної діяльності гітлерівців за кордоном і завідувач закордонним відділом фашистської партії, — приходили сюди для того, щоб, здійснивши порушення присяги, намагатися вигородити своїх колишніх господарів і зберегти своє власне життя.

І все ж більшість свідків захисту під час їхнього допиту неминуче перетворювалися у свідків обвинувачення. їх самих викривали «німі свідки» — документи, до того ж переважно німецькі, і вони самі змушені були викривати тих, кого вони бажали виправдати.

Друга група засобів захисту — це докази і міркування юридичного порядку.

Обвинувачення у даному процесі спирається на величезний і безсумнівний фактичний матеріал, міцно стоїть на позиціях права і законності. Тому вже в перших вступних промовах обвинувачів було приділено багато уваги кримінально-правовому обґрунтуванню відповідальності підсудних.