Розділ «Частина друга»

22. Qualis vir, talis oratio.

Яка людина, така й мова.

Пор.: Яка головонька, така й розмовонька. Дурний піп — дурна в нього і молитва.

Здавна існувала думка про те, що людину краще можна розпізнати, коли її не тільки побачиш, а й почуєш, бо в мові відбивається розум, душа, характер. Сократ в одному з Платонових діалогів наказує юнакові Харміду: «Говори, щоб я тебе розпізнав». Римський поет Персій твердить, що душу людини можна пізнати за мовою, як кришталеву вазу — за дзвоном.

23. .Quid praecipies, esto brevis.

Чого б ти не навчав, будь лаконічним.

Пор.: Говорить рідко, та густо маже.

24. Qui nescit facere, nescit et loqui.

Хто не вміє діяти (робити), той не вміє й говорити.

Пор.: У кого діла світлі, у того й слова ясні.

25. Qui tacet consentire videtur.

Хто мовчить, той, мабуть, погоджується.

Пор.: Хто мовчить, той не перечить.

26. Res est magna tacere!

Велика справа — мовчання.

Пор.: Слово — срібло, мовчання — золото. Порожня бочка гудить, а повна мовчить.

27. Scribitur ad narrandun, non ad probandun.

Пишуть, щоб розповісти про щось, а не для того, щоб бути похваленим.

Так Квінті ліан визначає завдання історії і красномовства (тобто всі стильові прийоми і досконалість форми мають бути підпорядковані основній меті —змістовності й переконливості твору).

28. Silentii tutum praemium.