Розділ VIII Об’єктивна сторона злочину

2) Причинний зв’язок — це об’єктивно існуючий зв’язок між причиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (суспільно небезпечними наслідками). Причинний зв’язок між злочинним діянням і суспільно небезпечними наслідками існує об’єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини — слідчого, прокурора, судді. Цей зв’язок як зв’язок між явищами об’єктивної дійсності є таким, що може бути пізнаним. Тому в кожній кримінальній справі для наявності об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом необхідно встановити (вивчити, пізнати) не тільки діяння, а й суспільно небезпечний наслідок, а також причинний зв’язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності.

3) При аналізі причинного зв’язку слід ураховувати, що в природі і суспільстві всі явища взаємопов’язані, перебувають у тісній взаємодії. В об’єктивному світі існують загальний та універсальний каузальний зв’язки. Тому якщо розглядати всю сукупність причинно-наслідкових зв’язків, ланок та опосередкувань, що призвели до настання суспільно небезпечного наслідку, то досить важко встановити, яке ж явище виступає причиною, а яке — наслідком, оскільки наслідок як результат дії причини в той же час за певних умов сам трансформується в причину і тягне за собою новий наслідок. Тому, щоб чітко встановити зв’язок між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізолювати два явища — причину і наслідок, тобто суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність) і суспільно небезпечний наслідок, — від інших причинно-наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками. Тільки при такому підході можна встановити, чи є певне діяння причиною даного суспільно небезпечного наслідку.

4) Причинний зв’язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку (conditio sine qua non). З цього випливають такі найважливіші вимоги:

а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку. Однак зовнішньої (часової) залежності у послідовному розвитку подій недостатньо, адже відомо, що «після цього» не завжди означає «внаслідок цього» (post hoc non estpropter hoc). Наприклад, під час інвентаризації у завідувача складу З. (який пропрацював чотири місяці на цій посаді) виявлено велику нестачу товарно-матеріальних цінностей, у зв’язку з чим було порушено кримінальну справу. Розслідуванням встановлено, що нестача утворилася внаслідок розкрадання і недбалості з боку завідувача складу, що працював раніше, який при передачі З. товарно-матеріальних цінностей шляхом обману приховав нестачу. У такому разі причинний зв’язок між поведінкою З. і нестачею відсутній;

б) причина (діяння) не тільки має передувати наслідку в часі, а й викликати його. Відомо, що причинний зв’язок за своєю сутністю є зв’язком генетичним (зв’язок породження). Тут діяння завжди повинно викликати (породжувати) суспільно небезпечні наслідки. При цьому суспільно небезпечна дія (причина) як активна форма поведінки людини безпосередньо заподіює шкоду, тобто безпосередньо справляє негативний руйнуючий вплив на об’єкт кримінально-правової охорони і викликає тим самим суспільно небезпечний наслідок. На відміну від цього бездіяльність заподіює шкоду опосередковано. Це пояснюється тим, що особа при бездіяльності не втручається в розвиток причинного зв’язку, не виконує покладеного на неї обов’язку з виконання активних дій, якими вона повинна була відвернути шкоду, що загрожує об’єкту. Унаслідок пасивної поведінки особи і дій інших сил та засобів (дій третіх осіб, сил природи, механізмів, різних процесів — хімічних, біологічних, патологічних тощо) суспільно небезпечні наслідки настають як факт реальної дійсності. Однак це зовсім не означає, що в останньому випадку немає причинного зв’язку між бездіяльністю і наслідками, що настали. Такий зв’язок існує. Він лежить у площині невиконання особою своїх обов’язків (активних дій) щодо запобігання шкоді (при наявності реальної можливості виконати такі дії) і фактичним заподіянням цією пасивною поведінкою шкоди (суспільно небезпечних наслідків);

в) причинний зв’язок має місце лише у разі, коли діяння є головною, визначальною умовою (фактором) настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило дуже важливо враховувати в ситуаціях, коли в причинний ряд втручаються різні додаткові сили, умови та фактори — дії інших осіб, різні процеси (патологічні, біологічні тощо), тобто мають місце декілька (безліч) чинників, що тією чи іншою мірою сприяють настанню суспільно небезпечних наслідків. Діяння слід розглядати як головну умову (причину) настання наслідків, якщо без нього (при уявному, штучному виключенні діяння з усього ланцюга факторів) суспільно небезпечні наслідки не настали б. У даній конкретній обстановці діяння завжди створює реальну можливість настання наслідків і є в такому разі їх причиною;

г) діяння перебуває в причинному зв’язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає його настання. Йдеться про те, що діяння з урахуванням його характеру та інтенсивності (стрімкості), а також місця, часу, обстановки, способу та засобів вчинення злочину, особливостей його об’єкта і предмета створює реальну можливість настання наслідків. Діяння тут з необхідністю, з неминучістю (закономірно) викликає настання наслідку. Останній тут органічно притаманний (реально можливий) цьому діянню, тому має місце необхідний причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та його наслідками.

Необхідний причинний зв’язок слід відрізняти від випадкового причинного зв’язку. Перший відображає закономірності розвитку об’єктивного світу, коли причина сама у собі містить реальну можливість настання певного наслідку. При необхідних причинних зв’язках людина, пізнаючи об’єктивний світ, здатна передбачати розвиток природного перебігу подій. Учиняючи ті або інші дії, що із закономірністю викликають наслідки, людина здатна передбачити їх настання. Ось чому необхідний причинний зв’язок має кримінально-правове значення і наслідки, що настали від дії (бездіяльності) особи за наявності в неї умислу чи необережності, ставляться їй у вину.

На відміну від цього випадкові причинні зв’язки не відображають закономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланок (іноді багатьох). Тут діяння з урахуванням об’єктивно-предметних умов містить лише абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, потерпілий, якому завдано легке поранення, помирає від того, що при перев’язуванні йому занесли інфекцію. Відповідальність в цьому разі може настати лише за завдання поранення, а не за смерть, що настала. Суспільно небезпечні наслідки, що настали при випадковому причинному зв’язку, не мають кримінально-правового значення і не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом.

Урахування викладених положень має важливе значення для вирішення питання про наявність (чи, навпаки, відсутність) у кожному конкретному випадку причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і наслідком. Встановлення необхідного причинного зв’язку констатує наявність об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом.

3. У теорії кримінального права запропоновано такі види необхідних причинних зв’язків, що мають кримінально-правове значення і зустрічаються найчастіше[45]:

а) причинний зв’язок при так званому безпосередньому заподіянні. Такий зв’язок іноді називають безпосереднім або прямим причинним зв’язком (наприклад, постріл з пістолета, яким заподіяно смерть);

б) опосередкований необхідний причинний зв’язок, коли суб’єкт для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, прилади, інші засоби вчинення злочину чи використовує поведінку інших осіб, наприклад неосудних осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності (тих, котрі виступають як «засіб» вчинення злочину), чи тварин, наприклад спеціально вимуштруваних собак, тощо;

в) необхідний причинний зв’язок при співучасті, коли дії співучасників (організатора, підбурювача, пособника) перебувають у причинному зв’язку зі злочином, учиненим виконавцем;

г) необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Ці умови виступають каталізаторами (прискорювачами) настання наслідків (наприклад, стан сп’яніння, хвороба потерпілого тощо). У справі С. було встановлено, що 13-річній К. ганявся з ціпком за її 5-річною дочкою. С. наздогнала К. і вдарила його декілька разів рукою по голові. К. у той же день занедужав і через чотири дні помер. При розслідуванні виявилося, що смерть К. викликана запаленням кори мозку, причиною якого був удар по голові, що спричинив розходження кісткових швів за наявності у К. застарілого процесу запалення середнього вуха. У цьому випадку між діями С. і смертю К. має місце необхідний причинний зв’язок, однак ускладнений особливими умовами на боці потерпілого, особливостями стану його здоров’я (наявність застарілого процесу запалення середнього вуха), що прискорили настання смерті підлітка.

Необхідний причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками завжди означає наявність об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом. Але це лише обов’язкова передумова вирішення питання про наявність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Треба ще встановити суб’єктивну сторону злочину — вину особи у формі умислу чи необережності щодо наслідку, який настав.

§ 5. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину

1. Для характеристики об’єктивної сторони злочину важливе значення мають такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Як уже зазначалося, вони виступають її факультативними ознаками. Однак у деяких статтях Особливої частини КК ці ознаки прямо зазначені (описані) і тому набувають у даному разі значення обов’язкових. Відсутність у цих випадках якої-небудь ознаки свідчить про відсутність об’єктивної сторони злочину й, отже, складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

2. Місце вчинення злочину — це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки. В Особливій частині КК місце вчинення злочину в одних випадках визначається як територія України (статті 268, 334), повітряний простір (ст. 282), економічна зона України (ст. 243); у других воно використовується як географічне поняття, наприклад море, внутрішні морські і територіальні води (ст. 243), атмосферне повітря (ст. 241), водні об’єкти (ст. 242), вода (ст. 242), земля (ст. 239), надра (ст. 240), континентальний шельф (ст. 244) тощо; у третіх під ним розуміють певну територію, на якій людина проживає чи займається виробничою або іншою діяльністю, наприклад житло, інше приміщення чи сховище (статті 185, 186, 187), річкове, морське або повітряне судно (ст. 278), транспортні комунікації (ст. 279), вибухонебезпечні підприємства, вибухонебезпечні цехи (ст. 273) тощо. Іноді це місце, де відбуваються певні події чи певні дії виняткового характеру, наприклад поле бою (статті 429, 432), район бойових дій (ст. 433). У деяких складах місце вчинення злочину визначається як територія, на яку поширюється чітко визначений правовий режим, наприклад державний кордон України (ст. 331), митний кордон України (ст. 201), заповідники, території та об’єкти природно-заповідного фонду (при незаконному полюванні — ст. 248), місця обмеження волі (ст. 390), місця позбавлення волі (ст. 393), виправні установи (статті 391, 392), спеціалізовані лікувальні заклади (ст. 394) та ін.

У деяких випадках місце вчинення злочину виступає як кваліфікуюча ознака. Це, наприклад, розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).