Розділ IV Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

Під скасуванням злочинності діяння слід розуміти декриміналізацію злочину, тобто переведення законодавцем діяння із розряду злочинних до незлочинних (до правомірних діянь або до правопорушень іншого виду, наприклад до адміністративних проступків)[20]. Наприклад, Законом України від 18 травня 2004 р. із КК була виключена ст. 331, яка передбачала кримінальну відповідальність за незаконне перетинання державного кордону.

Пом’якшення кримінальної відповідальності полягає у законодавчому зменшенні передбачених КК обмежень прав і свобод, що можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин. Пом’якшення кримінальної відповідальності має місце у випадках пом’якшення караності діяння та пом’якшення інших кримінально-правових наслідків учинення злочину[21].

8. Встановлення того, пом’якшує чи, навпаки, посилює караність діяння новий закон або ж поліпшує чи, навпаки, погіршує інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину, нерідко є складним завданням. Вимагається добре знання кримінального права, щоб точно встановити співвідношення колишнього і нового кримінальних законів, визначити, який з них є більш м’яким.

У теорії кримінального права вироблено деякі правила, які дають змогу при порівнянні законів дійти висновку про пом’якшення караності діяння. Зокрема, воно має місце тоді, коли:

1) закон встановлює більш м’який вид покарання порівняно із законом про кримінальну відповідальність часу вчинення злочину;

2) мінімальна межа покарання у новому законі нижча, ніж мінімум такого самого покарання у законі, що діяв раніше;

3) при збереженні рівності мінімальних меж у новому кримінальному законі максимальна межа того самого виду покарання є більш низькою, ніж максимум покарання у законі, що діяв раніше;

4) при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні його максимуму таким, що пом’якшує караність діяння, вважається закон, який знижує мінімальну межу покарання. Це положення випливає із ч. 3 ст. 5 КК. При цьому, однак, максимальне покарання за конкретний злочин не може бути призначено вище максимальної межі закону, що діяв раніше;

5) новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в колишньому законі;

6) у новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колишньому законі, однак це покарання передбачено факультативно, тоді як у колишньому законі воно було обов’язковим;

7) санкція в новому законі передбачає альтернативно декілька основних покарань, а у законі, що діяв раніше, було тільки одне таке покарання[22].

Порівняння законів про кримінальну відповідальність на предмет пом’якшення караності діяння чи, навпаки, її посилення досягається також шляхом аналізу в новому і колишньому законах усіх ознак злочину, умов настання кримінальної відповідальності тощо. Так, Законом України від 11 липня 1995 р. (набув чинності з 1 вересня 1995 р.) було затверджено нову редакцію глави VII Особливої частини КК 1960 р. «Посадові злочини». Зокрема, у статтях 168-170 цього КК таку обставину, що обтяжує відповідальність, як неоднократність, було замінено на повторність[23]. Оскільки поняття неоднократності ширше за поняття повторності (останнім не охоплюються випадки давання хабара одночасно декількома особами), то в цій частині відбулося пом’якшення відповідальності за хабарництво. Тому одночасне давання хабара особі декількома особами стало охоплюватися в КК 1960 р. ознаками ч. 1 ст. 170, тоді як до набрання чинності новим законом такі дії кваліфікувалися за ч. 2 цієї статті і тягли за собою більш тяжке покарання. Формулюючи відповідальність за хабарництво у КК 2001 р., законодавець передбачив повторність у ч. 2 ст. 368 КК та ч. 2 ст. 369 КК як обставину, що обтяжує відповідальність за одержання та давання хабара, підтримавши у цій частині позицію Закону від 11 липня 1995 р.

КК 2001 р. відтворив у ст. 218 відповідальність за фіктивне банкрутство. Проте на відміну від ст. 1563 КК 1960 р. законодавець у диспозицію ст. 218 увів вказівку на наслідки — завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим законодавець звузив караність цього діяння порівняно з редакцією ст. 1563 КК 1960 р., оскільки тепер караність злочину настає не за будь-яке банкрутство, як це було за КК 1960 р., а тільки за те, яке завдало великої матеріальної шкоди.

Пом’якшення інших кримінально-правових наслідків учинення злочину, зокрема, має місце у випадках:

1) уведення нових підстав звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, встановлення Законом України від 5 квітня 2007 р. у ч. 5 ст. 321 КК спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній здачі отруйних або сильнодіючих лікарських засобів);

2) розширення переліку обставин, що пом’якшують покарання;

3) спрощення умов призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом;

4) розширення кола підстав звільнення від покарання;

5) скорочення строків судимості[24].

Під законами, що іншим чином поліпшують становище особи, слід розуміти закони, які змінюють на користь особи такі визначені у КК наслідки вчинення злочину (або суспільно небезпечного діяння, яке не є злочином), що не пов’язані з кримінальною відповідальністю. Зокрема, це закони, які: