Розділ ХІХ Звільнення від покарання та його відбування

5) п’ятнадцять років — у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Якщо особу засуджено за сукупністю злочинів, строк давності виконання обвинувального вироку визначається, виходячи з остаточного покарання з урахуванням найбільш тяжкого злочину, що входить до сукупності.

Закінчення строку давності визнається благополучним, якщо особа протягом такого строку не ухилялася від відбування призначеного їй покарання і не вчиняла нових злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких. У противному ж разі може мати місце:

1) зупинення строку давності виконання обвинувального вироку, що відбувається з моменту, коли засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках відповідно до ч. 3 ст. 80 КК строк давності не спливає протягом всього періоду ухилення, а його перебіг відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У випадках зупинення строків давності виконання обвинувального вироку відрізок часу, який сплинув до зупинення, не втрачає свого правового значення і враховується у загальному строку давності разом з відрізком часу, який сплине після відновлення. Слід мати на увазі, що в цьому разі на відміну від випадків зупинення строків давності, передбачених ст. 49 КК, закон не обмежує максимальну тривалість строку в разі зупинення. Проте відповідно до ч. 3 ст. 80 КК у разі зупинення строків давності, передбачених пп. 1-3 ч. 1 цієї статті, такі строки подвоюються;

2) строк давності виконання обвинувального вироку переривається у випадках, коли до закінчення строку давності (як такого, що спливає, так і перерваного) засуджений вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. Тобто з дня вчинення нового злочину починають спливати як строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за цей злочин (ст. 49 КК), так і строк давності виконання обвинувального вироку за попередній злочин. Вчинення особою злочину невеликої тяжкості не перериває спливу строку давності виконання обвинувального вироку.

Умова звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку відсутня, оскільки цей вид звільнення не пов’язується з будь-якими вимогами щодо подальшої поведінки особи і тому є остаточним.

За своїм характером даний вид звільнення від відбування призначеного покарання, за загальним правилом, є обов’язковим. Це означає, що в кожному випадку наявності названих передумов та підстав суд зобов’язаний звільнити особу від покарання. І тільки у випадках, коли йдеться про осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, цей вид звільнення від покарання є факультативним. Відповідно до ч. 5 ст. 80 КК питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. У разі, якщо суд все ж таки визнає за можливе застосувати давність, то особа звільняється від відбування призначеного їй довічного позбавлення волі.

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку є виключно позитивними для особи. Вона не тільки не відбуватиме того покарання, яке було призначено їй судом, а й з моменту звільнення не вважатиметься такою, що має судимість (ч. 3 ст. 88 КК).

§ 6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Поняття умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Відповідно до ст. 81 КК під умовно-достроковим звільненням від відбування покарання слід розуміти звільнення особи від подальшого відбування призначеного їй судом покарання, яке фактично вже нею відбувається, під умовою не вчиняти нового злочину протягом строку, який залишився до моменту закінчення відбуття покарання. Питання застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання роз’ясняються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» (далі — постанова від 26 квітня 2002 р. № 2).

Передумовою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання згідно з ч. 1 ст. 81 КК є фактичне відбування особою одного із п’яти видів основних покарань: виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Особи, які відбувають інші основні види покарань, не підлягають умовно-достроковому звільненню від них. Крім того, відповідно до наведеного припису КК особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. За роз’ясненням Верховного Суду України таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (п. 7 постанови від 26 квітня 2002 р. № 2).

Підставою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання визнається доведення засудженим протягом відбуття певної частини строку покарання свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці. Вона складається з двох елементів, кожен з яких є обов’язковим для її наявності.

Першим елементом підстави (так званим матеріальним елементом) — відповідно до ч. 2 ст. 81 КК є доведення засудженою особою свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці. Під доведенням засудженим свого виправлення слід розуміти досягнення і закріплення такого стану, за якого від даної особи не доводиться очікувати вчинення в майбутньому нових злочинів. Інакше кажучи, на певному етапі, до повного закінчення відбування покарання, вже досягнуто одну із його цілей — виправлення засудженого, у зв’язку з чим подальше відбування покарання є недоцільним. Доведення засудженим свого виправлення має бути підтверджено сумлінною поведінкою, тобто зразковим виконанням вимог режиму, свідомим додержанням дисципліни, вказівок адміністрації, наявністю заохочень і відсутністю стягнень тощо, та ставленням до праці — чесним і повним виконанням своїх трудових обов’язків, підвищенням кваліфікації, дотриманням правил безпеки виробництва та ін.

Другим елементом підстави (так званим формальним, або формалізованим, елементом) згідно з ч. 3 ст. 81 КК є відбуття засудженою особою певної частини призначеного їй покарання. Розмір цієї частини залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, форми вини, з якою цей злочин вчинено, наявності рецидиву та деяких інших чинників. Зокрема, для наявності цього елемента підстави особа повинна відбути:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Відповідно до п. 11 постанови від 26 квітня 2002 р. № 2 при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо засудженого, покарання якому було пом’якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюватись, виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду. Згідно з п. 12 тієї самої постанови, якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч. 3 ст. 81 КК. У цьому разі під урахуванням положень ч. 3 ст. 81 КК мається на увазі визначення частки покарання, яку належить відбути, на рівні найбільшої її частки, яку належить відбути за один зі злочинів, що входять у сукупність.

Із самої назви видно, що даний вид звільнення від покарання є умовним, а саме: до поведінки особи, яка звільняється, висувається вимога не вчинити будь-якого нового злочину під час строку, який залишається від моменту дострокового звільнення від подальшого відбування покарання і до моменту, в який мало б завершитися відбування особою цього покарання. Інакше кажучи, невідбута частина покарання фактично перетворюється для звільненої особи на своєрідний іспитовий строк, під час якого єдиною кримінально-правовою вимогою до поведінки звільненого від покарання виступає невчинення ним будь-якого нового злочину.

Характер цього виду звільнення від відбування покарання є факультативним — за наявності передумов і підстав такого звільнення суд має право, але не зобов’язаний його здійснити.