Розділ Х Суб’єктивна сторона злочину

3. Фактична помилка — це неправильне уявлення особи про фактичні об’єктивні ознаки вчинюваного нею діяння. При фактичній помилці особа правильно оцінює юридичну, правову характеристику певного діяння як конкретного злочину, однак помиляється у його фактичних ознаках.

Залежно від того, у змісті яких саме об’єктивних ознак помиляється особа, розрізняють такі види фактичної помилки: а) помилку в об’єкті; б) помилку в характері діяння (дії чи бездіяльності); в) помилку в причинному зв’язку; г) помилку в особі потерпілого.

Помилка в об’єкті полягає в неправильному уявленні особи про характер тих суспільних відносин, на які посягає її діяння. Особа спрямовує своє діяння на заподіяння шкоди одним суспільним відносинам, але через її помилку шкода фактично заподіюється іншим.

У більшості випадків помилка в об’єкті пов’язана з помилкою в предметі злочину, а внаслідок цього — в його об’єкті. Так, особа, бажаючи викрасти наркотичні засоби, проникає до аптеки і викрадає (як вона вважає) наркотичні засоби. У дійсності ж з’ясовується, що викрадені ліки не є наркотичними засобами. Вчиняючи злочин, особа вважала, що порушує відносини у сфері обігу наркотичних засобів і бажала цього, але через помилку в предметі фактично порушила інший об’єкт — відносини власності. Або, бажаючи знищити будинок захисника у зв’язку з його діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, особа помиляється і підпалює будинок, який належить іншій особі. У цьому разі діяння було спрямоване на порушення суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, а фактично внаслідок помилки заподіяло шкоду відносинам власності.

Оскільки об’єкт є елементом складу злочину, що передусім визначає характер суспільної небезпечності злочину та його правильну кваліфікацію, неправильне уявлення особи про об’єкт впливає на її вину і відповідальність: особа відповідає за спрямованістю умислу. Однак, оскільки фактично шкоду тому об’єкту, який передбачався, не було заподіяно, відповідальність має наставати за замах на цей злочин. У наших прикладах — замах на злочини, передбачені статтями 308 та 399 КК.

Помилка в характері діяння може бути двоякого роду. Вона може виражатися, по-перше, в помилці особи стосовно наявності в її дії чи бездіяльності фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону конкретного складу злочину; по-друге — в помилці особи стосовно відсутності в її діянні таких ознак. У першому випадку суб’єкт, учиняючи певне діяння (дію чи бездіяльність), вважає, що воно являє собою фактичну ознаку об’єктивної сторони конкретного складу злочину, тоді як у дійсності цього немає. Так, мати новонародженої дитини, бажаючи позбутися неї, кидає дитину в контейнер для сміття, вважаючи, що позбавляє її життя, проте з’ясовується, що дитина народилася мертвою. Така помилка не виключає умислу та відповідальності. Але, оскільки особа помиляється і наслідки (смерть) не настають з причин, що не залежать від її волі, відповідальність настає за замах на злочин. У наведеному прикладі мати дитини, що народилася, повинна відповідати за замах на вбивство новонародженої дитини (ст. 15 та ст. 117 КК). У другому випадку (при помилковому уявленні особи про відсутність у діянні фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону конкретного складу злочину) умисел на вчинення злочину виключається. Відповідальність можлива лише за необережний злочин, якщо вчинення такого діяння з необережності закріплене в КК і якщо буде встановлено, що особа повинна була і могла передбачати помилковість свого висновку про відсутність в її діянні ознак об’єктивної сторони. Так, за вбивство з необережності (ст. 119 КК) повинна відповідати мати новонародженої дитини, яка, вважаючи, що дитина народилася мертвою, і не бажаючи розголосу, закопує її. Фактично ж виявляється, що дитина народилася живою, а смерть її сталася від дій матері. Вважаючи дитину мертвою, винна не передбачала можливості настання смерті від її дій, але повинна була і могла передбачати таку можливість, оскільки не вжила необхідних заходів щодо встановлення факту смерті.

Третя фактична помилка — у розвитку причинного зв’язку — являє собою неправильне уявлення про дійсний розвиток причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Для вирішення питання про вину особи правильна оцінка нею причинного зв’язку має істотне значення, оскільки причинний зв’язок є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів з матеріальним складом. При цьому слід урахувати, що кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв’язок у всіх деталях і особливостях. Потрібно тільки, щоб особа усвідомлювала розвиток причинного зв’язку в загальних рисах. Тому помилка особи саме в цих загальних рисах впливає на форму вини та відповідальність, тоді як помилка в деталях такого впливу не має. Наприклад, якщо особа, бажаючи вбити людину, стріляє в ділянку грудної клітини і вважає, що смерть станеться від поранення серця, а в дійсності потерпілий помер від сильної крововтрати внаслідок поранення артерії, то така невідповідність передбачуваного і дійсного розвитку причинного зв’язку не виключає умислу на вбивство і відповідальність настає саме за умисне вбивство, оскільки винний не помилявся в загальних закономірностях настання смерті від поранення життєво важливих органів. Помилка в причинному зв’язку виключає відповідальність особи за злочинний наслідок, що настав, якщо має місце істотна розбіжність між передбачуваним і фактичним розвитком причинного зв’язку. Так, якщо винний дав потерпілому разом із їжею отруту з метою вбивства, а потерпілий, вийшовши з будинку, потрапив під машину і загинув, то винний має відповідати тільки за замах на вбивство, бо смерть потерпілого не перебувала в причинному зв’язку з даванням отрути: дійсний розвиток причинного зв’язку істотно розійшовся з тим, як його уявляв винний.

Помилка в особі потерпілого полягає в заподіянні шкоди одній людині, помилково прийнятій за іншу. Винний, бажаючи вбити С., убиває В., помилково прийнятого за С. Така помилка не може впливати на форму вини і відповідальність, оскільки життя будь-якої людини (а саме життя тут є об’єктом) однаково охороняється законом про кримінальну відповідальність. Винний же в цій ситуації не помилявся в тому, що посягає на життя людини. Отже, його відповідальність і повинна наставати за умисне вбивство.

Помилку в особі потерпілого необхідно відрізняти від деяких випадків помилки в об’єкті, зовнішньо подібних до помилки в особі. Наприклад, особа, бажаючи помститися судді, який постановив рішення не в її інтересах, чекає його ввечері на вулиці і спричиняє тяжке тілесне ушкодження. Однак виявляється, що вона помилилася і прийняла за суддю іншу людину. У цьому випадку шкоду заподіяно здоров’ю іншої людини, але помилка була не в особі потерпілого, а в об’єкті: винний спрямував свої дії не тільки проти здоров’я людини, а й на заподіяння шкоди нормальній діяльності правосуддя. Питання про його вину і відповідальність тут має вирішуватися за правилами помилки в об’єкті: винний повинен відповідати за замах на злочин, передбачений ч. 3 ст. 377 КК.

Від помилки в особі потерпілого слід також відрізняти випадки відхилення дії або удару, що зовні схожі на дану помилку, але не є нею. При відхиленні дії суб’єкт спрямовує свої дії на заподіяння шкоди одній особі, але з причин, які від нього не залежали (а не внаслідок його помилки), шкода заподіюється іншій особі. Наприклад, суб’єкт, побачивши В., який вийшов на ґанок, і бажаючи його вбити, стріляє в нього, але в цей час на ганок виходить дружина В., у яку і потрапляє куля. При відхиленні дії на відміну від помилки в особі потерпілого відповідальність має наставати, по-перше, за спрямованістю умислу (у нашому випадку — за замах на умисне вбивство); і по-друге, за позбавлення життя іншої особи з непрямим умислом чи з необережності, залежно від конкретних обставин справи. Наприклад, якщо в наведеному прикладі винний не передбачав, але повинен був і міг передбачати можливість позбавлення життя дружини В., то він відповідатиме за необережне вбивство. Якщо він не передбачав і не повинен був або не міг передбачати відхилення дії і заподіяння смерті іншій особі (казус), то відповідальність за смерть дружини виключається.

1. Поняття суб’єктивної сторони злочину та її значення.

2. Які обов’язкові та факультативні ознаки суб’єктивної сторони?

3. Поняття вини, її зміст та правове значення.

4. Яке кримінально-правове значення мотиву та мети вчинення злочину?

5. У чому полягає неприпустимість принципу об’єктивного ставлення у вину?

6. Поняття прямого умислу та його ознаки.

7. Поняття непрямого умислу та його ознаки.

8. У чому полягають особливості умислу в злочинах із формальним складом?

9. Поняття та ознаки злочинної самовпевненості.

10. Яким чином слід відмежовувати самовпевненість від непрямого умислу?