Розділ IX Суб’єкт злочину

У деяких випадках кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені повнолітніми особами, тобто особами, які досягли вісімнадцятирічного віку, бо за характером цих злочинів їх фактично не можуть учинити неповнолітні. До таких злочинів належать, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 304 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 335 КК).

Суб’єкта злочину, що володіє такими загальними ознаками, як фізична, осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, прийнято називати загальним суб’єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб’єкта як елемента складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

5. Поряд з поняттям загального суб’єкта КК передбачає і поняття спеціального суб’єкта. У ч. 2 ст. 18 КК визначено, що спеціальним суб’єктом злочину є фізична, осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. Отже, спеціальний суб’єкт — це особа, яка, крім обов’язкових загальних ознак (фізична, осудна особа, що досягла певного віку), має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини КК для суб’єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб’єкта доповнюють загальне поняття суб’єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть стосуватися, наприклад, службового становища, фаху (лікар), характеру певної діяльності (підприємець), родинних стосунків (мати новонародженої дитини) тощо.

У більшості випадків ознаки спеціального суб’єкта прямо зазначено в законі. Так, у ст. 375 КК прямо встановлено, що спеціальним суб’єктом цього злочину є суддя, який постановив завідомо неправосудний вирок, рішення, ухвалу або постанову.

В інших же випадках хоча в самому законі прямо і не названо спеціального суб’єкта, але сам злочин вимагає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не зазначено, хто може бути суб’єктом завідомо незаконного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені тільки працівниками правоохоронних органів, що наділені правом застосовувати затримання, привід, арешт або тримання під вартою.

11 червня 2009 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення»[46] статтю 18 КК було доповнено частинами 3 та 4, у яких наводиться поняття службової особи як спеціального суб’єкту цілого ряду злочинів. Відповідно до ч. 3 ст. 18 КК службовими є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Частина 4 ст.18 КК до спеціальних суб’єктів відносить посадових осіб іноземних держав, які: 1) обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави; 2) будь-яких інших осіб, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема, для державного органу або державного підприємства; 3)посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені).

Аналізуючи поняття спеціального суб’єкта, слід ураховувати, що в ч. 2 ст. 18 КК наведено лише загальне поняття спеціального суб’єкта злочину. Тоді як у нормах Особливої частини КК з урахуванням специфіки об’єкта та об’єктивної сторони певних складів злочинів поняття спеціального суб’єкта знаходить свою подальшу конкретизацію. Так, якщо в частинах 3 та 4 ст.18 КК подано загальне поняття такого спеціального суб’єкта, як службова особа, то в розділі VІІ-А Особливої частини КК встановлюється відповідальність за злочини, суб’єктами яких можуть бути лише службові особи юридичних осіб приватного права (статті 2351, 2352, 2354 КК), а в розділі ХVІІ — службові особи юридичних осіб публічного права (статті 364, 365, 368, 3681 КК).

Найчастіше ознаки спеціального суб’єкта законодавець вказує при опису основного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 КК передбачено, що суб’єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 прямо вказується, що відповідальність за дітовбивство несе тільки матір новонародженої дитини.

Проте нерідкими є випадки, коли ознаки спеціального суб’єкта використовуються законодавцем і при визначенні кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 387 КК як кваліфікуючу ознаку розголошення даних досудового слідства або дізнання передбачено вчинення цього злочину суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання та оперативно-розшукового органу.

Таким чином, ознаки спеціального суб’єкта певною мірою є обмежувальними, оскільки вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка, а тільки та особа, яка має такі ознаки. Тому інші особи, що не мають цих ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, у якому передбачений спеціальний суб’єкт. Так, якщо в дітовбивстві разом з матір’ю новонародженої дитини брали участь й інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117 КК, а за ст. 115 (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).

§ 2. Поняття неосудності та її критерії

1. Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, оскільки воно є його антиподом. Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за вчинене суспільно небезпечне діяння, оскільки вона не є суб’єктом злочину.

У ч. 2 ст. 19 КК наведено законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час учинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Ці положення закону, в яких описано поняття неосудності, прийнято називати формулою неосудності. Причому до цієї формули включено як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула іменується змішаною формулою неосудності. Поєднавши в цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець тим самим обмежив поняття неосудності чіткими, точно визначеними законом рамками. Закріплені в законі ознаки є однаково обов’язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про неосудність конкретної особи.

З тексту ст. 19 КК видно, що неосудність (як, до речі, й осудність) визначається тільки стосовно часу вчинення особою суспільно небезпечного діяння і тільки у зв’язку з ним. Неприпустимо за межами такого діяння порушувати питання про неосудність або осудність особи.

2. Як уже відзначалося, у КК поняття неосудності розкривається за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) та юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У ч. 2 ст. 19 КК виділено чотири види психічних хвороб: а) хронічне психічне захворювання; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічне психічне захворювання — досить поширений вид захворювання психіки. До таких захворювань відносять шизофренію, епілепсію, параною, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін. Усі вони мають прогресуючий, важковиліковний чи взагалі невиліковний характер, хоча і при них можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, короткочасне психічне захворювання, що перебігає у вигляді приступів. Воно виникає раптово (найчастіше внаслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово припиняється. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.