Розділ «C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ»

99. ... Немає жодного сумніву в тому, що касаційний суд, який за бельгійським законодавством є єдиним судом, якому була підсудна справа пана Коема, був «судом, встановленим законом».

100. Суд зазначає, що на той час, коли заявники постали перед касаційним судом, ще не був чинним жоден акт законодавства, що визначав би порядок застосування статті 103 Конституції... Проте частина 2 статті 103 вимагала від парламенту встановити порядок провадження в Касаційному суді, а стаття 139 Конституції від 7 лютого 1831 року містила вимогу зробити це якомога швидше... Коли 5 лютого 1996 року розпочався судовий розгляд ... сам голова Касаційного суду підтвердив, що буде дотримано порядок судочинства ординарних кримінальних судів, коли проголосив, що справа буде розглянута відповідно до положень статті 190 Кримінально-процесуального кодексу.

101. Уряд, однак, визнав, що порядок судочинства ординарних кримінальних судів не міг бути прийнятий як такий на пленарному засіданні Касаційного суду. У своїй ухвалі від 12 лютого 1996 року... Касаційний суд оголосив, що процедурні правила, які регламентують порядок судочинства в ординарних кримінальних судах застосовні тією мірою, якою вони є сумісними «з положеннями, що регламентують порядок провадження на пленарному засіданні Касаційного суду». Внаслідок цього сторони не могли заздалегідь з’ясувати всі деталі процедури, якої буде дотримано. Вони не могли передбачити, яким чином Касаційний суд вноситиме поправки або зміни до положень, що регулюють звичайний порядок кримінального судочинства, установлений бельгійським парламентом.

Діючи в такий спосіб, Касаційний суд вніс елемент невизначеності, бо не конкретизував, які норми малися на увазі при встановленні згаданого обмеження. Навіть якщо Касаційний суд і не скористався б із застереженої для себе можливості внести певні зміни до правил, що регламентують порядок судочинства в ординарних кримінальних судах, завдання захисту дуже ускладнилося через те, що заздалегідь не було відомо, чи буде якесь правило застосоване в ході судового розгляду, чи ні.

102. Суд повторює, що принцип, відповідно до якого норми кримінального судочинства належить встановлювати в законі, є загальним принципом права. Він діє паралельно з вимогою, щоб і норми матеріального кримінального права були встановлені законом, що закріплено у принципі: «nullum judicium sine lege». Він накладає певні конкретні вимоги, які стосуються ведення судового процесу з метою забезпечення справедливого судового розгляду, що пов’язане з дотриманням рівноправності сторін ... Суд також зауважує, що основне призначення процесуальних норм — захистити обвинуваченого від будь-яких проявів зловживання владою, і саме тому від прогалин і недостатньої чіткості таких норм, найімовірніше, потерпатиме сторона захисту.

103. Отже, Суд вважає, що невизначеність, спричинена браком заздалегідь установлених процесуальних норм, зробила позицію заявника істотно менш вигідною порівняно з позицією обвинувачення, що позбавило пана Коема справедливого судового розгляду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.

«Клас i інші проти Бельгії» (Claes and Others v Belgium), 46825/99 і 6 інших, 2 червня 2005 року.

35. Як зазначив уряд, в цій справі, безсумнівно, є один новий елемент: більшість порушених в ній питань вже піднімали в рамках судового розгляду «справи Інусоп», яка була темою заяви Коем та інші (Coëme et autres)., і вони були розв’язані уповноваженими органами, зокрема, касаційним судом у його попередньому рішенні від 12 лютого 1996 року. Процедурні рішення, що ухвалив в цій справі касаційний суд, становлять, поза всяким сумнівом, судовий прецедент і — з огляду на попереднє розгортання процесу «Інусоп», який став об’єктом широкого висвітлення у ЗМІ та багатьох доктринальних аналізів — адвокати в судовому процесі «Агюста — Дассо» («Agusta-Dassault») були знайомі з більшістю процедурних вимог, яким вони мали слідувати. Два перші заявники, панове Клас та Коем, не можуть і надалі стверджувати, як це Європейський суд відзначив у згаданій вище справі Коем та інші, що «невизначеність, яка була, з огляду на брак попередньо встановлених процедурних правил, ставила [заявника] в однозначно невигідну ситуацію відносно прокуратури». Констатація цього є тим більше виправданою, оскільки п. Коем був стороною в обох судових процесах, а один із адвокатів пана Класа був представником пана Коема впродовж розгляду справи Інусоп, і він же на станом на сьогодні представником цих двох заявників у Європейському суді. Поняття передбачуваності значною мірою залежить від змісту тексту, про який йде мова, від сфери його застосування, так само, як і від кількості та кваліфікації осіб, яким він призначений... Тому два перших заявники могли, принаймні, за допомогою своїх адвокатів або ж своїх досвідчених радників скористатися «in media res» (по суті справи) судовими поясненнями, які були вироблені впродовж судового процесу «Інусоп».

36. В цьому контексті не вбачається, що в цій справі два перші заявники перебували в невигідному становищі відносно прокуратури. Скарги заявників залишаються теоретичними та абстрактними, і вони не надають якихось навіть мінімальних конкретних матеріалів щодо труднощів в побудові захисту, з огляду на презюмоване незнання процедури, якій вони мають слідувати або ж щодо своєї непевності чи сумнівів з цього приводу. Отже, ніщо не вказує в справі на те, що порушено принцип рівності сторін перед судом.

37. ... Європейський суд ухвалює, що вивчення скарги не дозволяє встановити жодного прояву порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.

10. Використання засобів стримування або гамівних засобів

«Ґороднічев проти Росії» (Gorodnichev v Russia), 52058/99, 24 травня 2007 року.

103. В цій справі Суд передовсім зазначає, що заявника, який постійно перебував в ув’язненні, 5 та 22 лютого доставляли до Кіровського суду (міста Новосибірська) в наручниках. Не викликає заперечень у сторін те, що його не вважали особою, яка могла вдатись до застосування сили. Заявник, до того ж, не стверджував, що вдягання наручників справляло на нього фізичний вплив.

104. Далі Суд нагадує, що з позицій безстороннього процесу уряд, так само, як і національні судові органи, в своїх рішеннях вважали, що зазначене начеплення наручників не узгоджувалося з правом заявника на захист, яке гарантувала 46 стаття КПК… З цього Суд робить висновок, що використання наручників в цій справі не було нормальним поводженням, пов’язаним з перебуванням заявника в місцях позбавлення волі...

105 ... Зі свого боку, Суд не вбачає нічого в матеріалах справи, що дозволяло б припустити те, що поява заявника без наручників в Кіровському суді могла б загрожувати ризиком насильства, завданням шкоди, втечею чи посяганням на належне відправлення судочинства. Тому він не вважає, що начеплення наручників мало на меті гамувати заявника в розумний спосіб ... та вважає, що такий захід був непропорційним з огляду на потреби безпеки, на що посилався уряд...

106. Щодо публічного характеру застосованого заходу, то сторони надали щодо цього діаметрально протилежні твердження. Згідно з твердженнями уряду, оскільки слухання 5 та 22 лютого 1999 року перенесли, заявник недовго був виставлений на огляд публіки. Заявник заперечує проти такого трактування фактів і стверджує, що зазначені слухання були.

107. На думку Суду, документи, які містяться в матеріалах справи заявника, в тому числі й ті, які надав уряд, підтверджують тезу заявника. Зокрема, заступник голови Верховного суду Російської Федерації в своєму опротестуванні в порядку нагляду та президія Новосибірського обласного суду в своєму рішенні від 8 лютого 2001 року підтвердили, що «під час судових засідань 5 та 22 лютого 1999 року заявник був в наручниках» і що він просив, щоб ці наручники «з нього зняли, для того щоб він міг робити записи з метою свого захисту»... Як зазначає заступник голови Верховного суду, «в протоколах судових засідань не вказано причини застосування такого заходу». Ці документи національних судових інстанцій, на думку Суду, заперечують тезу уряду і підтверджують той факт, що зазначені відкриті слухання були. Крім того, якщо вони б справді були перенесені, то тоді важко зрозуміти намагання органів влади захистити публіку від заявника, на чому наголошував уряд.

108. Отже, навіть якщо і не доведено, що зазначений захід мав на меті принизити заявника... Суд вважає, що перебування заявника в наручниках на відкритих судових засіданнях 5 та 22 лютого 1999 року ..., при тому, що застосування цього заходу не обґрунтоване необхідністю з посиланням на громадську безпеку або належне відправлення судочинства, було таким,що принижує гідність поводженням за змістом статті 3 Конвенції.

109. Тому є порушення цього положення.

IX. ПРАВА ПОТЕРПІЛИХ