Розділ «C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ»

34. Правдою є те, що перехоплена розмова стосовно надсилання факсу та протесту з приводу особистих обшуків ... не видається такою, що має прямий стосунок до обґрунтування обвинувачень або стратегії захисту. Також необхідно врахувати той факт, що заявник та його адвокат, як видається, дізналися про оскаржуване підслуховування, яке сталося 15 квітня 1999 року, лише через 10 місяців після цього — 7 березня 2000 року... Уряд справедливо на цьому наголошує...

35. ... Слід зауважити, що в березні 2000 року процедура № 8/98 R.G. ще не була завершена в суді першої інстанції і що інші слухання відбувались в суді присяжних Санта Марія Капуя Ветере та в апеляційній інстанції, в якій розгляд справи завершився лише в січні 2002 року. Процедура ж № 9/98 R.G. не була завершена в суді першої інстанції навіть 29 квітня 2005 року. Враховуючи слабке реагування держави стосовно наглядача, що порушив обов’язок дотримуватись конфіденційності, і яка скористалася класифікацією кримінальних обвинувачень та не провела дисциплінарного переслідування. ніщо не гарантувало заявникові, що подібний інцидент не зможе повторитись. Відтак, він міг підставно побоюватись, що інші розмови можуть бути підслухані, що могло дати йому підстави вагатись перед тим, як порушити питання, що могли мати значення для його обвинувачення...

36. Як наслідок цього, Суд ухвалює рішення, що підслуховування телефонних розмов заявника з його адвокатом 15 квітня 1999 року порушило його право ефективно користуватись правом на захист. Відповідно, був порушений підпункт с) пункту 3 статті 6 Конвенції в поєднанні з пунктом 1 статті 6.

«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.

208. Крім необхідності домагатися дозволу на відвідування, адвокати заявника й сам заявник повинні були діставати спеціальний дозвіл від адміністрації слідчого ізолятора на передання будь-яких документів, які хотіли передати один одному. До передання з документами знайомилася адміністрація...

210. Суд відзначає, що стаття 20 Закону «Про тримання під вартою», що служила, як видно, правовою підставою для вивчення документів, якими обмінювалися заявник і його адвокати, передбачає цензуру всієї кореспонденції осіб, що перебувають під вартою в цілому, не роблячи винятку для привілейованої кореспонденції, як-от з адвокатом. Суд повторює в цьому зв’язку, що кореспонденція з адвокатами, незалежно від її мети, завжди є привілейованою й що читання листів ув’язненого, які він направляє адвокатові або надходять від останнього, дозволена у виняткових випадках, коли в органів влади є розумні підстави вважати, що цим привілеєм зловживають у тому розумінні, що отримання листа загрожує режимові пенітенціарної установи, безпеці інших або має який-небудь інший кримінальний характер.

211. Як відзначено вище, слідчий ізолятор «Лефортово» перебував у віданні того ж органа, який вів справу заявника. Отже, практика ознайомлення з усіма документами, якими обмінювалися заявник і його захист, мала як наслідок те, що обвинувачення знало заздалегідь стратегію захисту, і ставила заявника в невигідне становище порівняно з його опонентом. Це кричуще порушення конфіденційності відносин між клієнтом і адвокатом не могло не завдати шкоди праву заявника на захист і великою мірою позбавляло правову допомогу її користі. Ніхто не стверджував, що огульне застосування такого заходу протягом усього розгляду кримінальної справи було обґрунтоване винятковими обставинами або попередніми зловживаннями привілеєм. Суд вважає, що вивчення документів, якими обмінювалися заявник і його адвокати, є непомірним і довільним зазіханням на права захисту.

212. Отже, Суд уважає, що практика ознайомлення обвинувачення з матеріалами захисту порушувала принцип рівності сторін і значною мірою послаблювала права захисту.

g. Відповідальність юридичного представника за заяви

«Нікула проти Фінляндії» (Nikula v Finland), 31611/96, 21 березня 2002 року.

51. Справді, заявниця обвинуватила прокурора Т. у протиправній поведінці, однак критика її була спрямована на стратегію обвинувачення, яку, на її думку, обрав Т., оскільки два конкретні рішення, ухвалені ним ще до судового розгляду, становили, на її думку, «маніпулювання ролями... і порушення ним своїх посадових обов’язків». Хоча деякі з висловлювань заявниці були недоречними, її критика суворо обмежувалася діями Т. як обвинувача в справі проти її клієнта, що слід відрізняти від критики загальних професіональних та інших якостей Т. У цьому процесуальному контексті Т. повинен був терпимо поставитися до суворої критики з боку заявниці в її ролі адвоката захисту.

52. Більше того, Суд відзначає, що виступи заявниці обмежувалися залом суду, що слід відрізняти від критики на адресу судді або прокурора, озвученої, наприклад, у засобах масової інформації ... Не згідний Суд і з тим, щоб прирівнювати критику дій прокурора з боку заявниці, яка мала процесуальний характер, до особистої образи...

53. Суд ще раз підкреслює, що хоча заявниця й не була членом колегії адвокатів і, отже, не могла бути піддана дисциплінарному стягненню, вона, проте, була зобов’язана підкорятися суду і його розпорядженням. Немає ніяких свідчень того, що прокурор Т. просив суддю-голову відреагувати на критичні зауваження заявниці якось інакше, ніж через ухвалення рішення з процесуального заперечення захисту щодо допиту відповідного свідка обвинувачення. ... У цьому зв’язку Суд хотів би підкреслити роль судів і судді-голови в такій організації судочинства, за якої забезпечується належна поведінка сторін і, найголовніше, справедливість судового розгляду — що вкупі дозволяє уникнути надалі розгляду питань про правомірність заяв однієї зі сторін у залі судових засідань.

54. Справді, після висунення прокурором Т. приватного обвинувачення заявниця була визнана винною лише в дифамації внаслідок недбалості. Так само важливо й те, що Верховний суд звільнив її від цього покарання, з огляду на малозначущість правопорушення. Нехай навіть накладене на неї стягнення було таким чином зняте, але залишалося в силі накладене на неї зобов’язання сплатити грошове відшкодування й судові витрати. Попри все це, загроза судового розгляду критичних зауваг адвоката на адресу іншої сторони в кримінальній справі — якою, поза всяким сумнівом, слід визнати прокурора — після події важко узгодити з обов’язком адвоката наполегливо відстоювати інтереси свого клієнта. Звідси випливає, що оцінювати доречність і корисність аргументів захисту при належному нагляді з боку суддів мають головно самі адвокати, не зазнаючи потенційного «ефекту холодного душу» навіть у вигляді порівняно незначного кримінального покарання або зобов’язання компенсувати заподіяний збиток або завдані витрати...

56. З огляду на такі обставини, Суд доходить висновку, що було порушення статті 10, оскільки рішення Верховного суду про затвердження вироку стосовно заявниці й залишення в силі судового наказу про сплату грошового відшкодування й судових витрат не було пропорційним поставленій правомірній меті.

«Кипріану проти Кіпру» (Kyprianou v Cyprus) [GC], 73797/01, 15 грудня 2005 року.

178. Лімассольский суд присяжних (Assizes Court) засудив заявника до позбавлення волі строком на п’ять днів. Цей вирок не можна не вважати суворим, особливо, якщо врахувати, що його виконано негайно. Згодом його підтвердив Верховний суд.

179. Поведінку заявника можна вважати такою, що виявляла ознаки певної неповаги до суддів Суду присяжних. Усе ж його зауваги, хоч і неввічливі, стосувалися тільки способу, в який судді вели розгляд справи, зокрема в зв’язку з тим перехресним допитом свідка, який він проводив у межах захисту свого клієнта, обвинувачуваного в убивстві.

180. З урахуванням вищевикладеного, Суд з доводами уряду про те, що тюремне ув’язнення, призначене заявникові, було пропорційним тяжкості вчиненого правопорушення, не погоджується, зокрема і з огляду як на те, що заявник був адвокатом, так і на наявні альтернативи ...

181. Отже, за оцінкою Суду, призначене заявникові покарання було непропорційно суворим та могло справити «ефект охолодження» на виконання адвокатами своїх обов’язків як захисників ... Висновок Суду щодо наявності процесуальних порушень в сумарному провадженні у справі про образу суду ... ще більше увиразнює цю непропорційність ... Тому Суд вважає, що судові присяжних не вдалося знайти правильного балансу між потребою захищати авторитет судової влади та необхідністю захищати право заявника на свободу висловлення поглядів. І те, що заявник відбув тільки частину покарання позбавленням волі ... цього висновку не міняє.