Розділ «C. СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ»

37. Далі Суд зауважує, що матеріал, оспорюваний у цій справі, по суті, був єдиним доказом проти заявника і що заявник визнав себе винним лише на підставі рішення судді про те, що доказ має бути прийнятним. Проте доречність наявності іншого доказу, крім оспорюваного, залежить від обставин справи. За цих обставин, коли магнітофонний запис визнано цілком переконливим доказом і не було ризику його ненадійності, потреба підтвердження доказу стає, відповідно, слабкішою...

38. Головним у цій справі є питання, чи провадження загалом було справедливим. У зв’язку з визнанням прийнятності оспорюваного магнітофонного запису Суд зазначає, що, як і в справі Шенка, заявник мав цілком достатню можливість оспорити як автентичність, так і використання запису. Він оспорив не автентичність, а використання запису на попередньому розгляді (voir dire), а потім в апеляційному суді та Палаті лордів. Суд зауважує, що на кожному рівні юрисдикції національні суди, спираючись на статтю 78 Акту свідчень у поліції у кримінальних справах 1984 року (Police and Criminal Evidence Act 1984 — PACE), оцінювали те, як прийняття доказу позначалося на справедливості судового розгляду, і обговорювали, серед інших питань, незаконну підставу для стеження. Той факт, що заявник на кожному етапі зазнав невдачі, не мав жодного значення...

39. Суд хотів би додати, що, безперечно, якби національні суди вважали, що визнання доказу може спричинити значну несправедливість, вони застосували б своє дискреційне повноваження і вилучили б доказ на підставі статті 78 PACE...

40. За цих обставин,Суд визнає, що використання таємно записаного матеріалу під час розгляду справи заявника в суді не суперечить вимогам справедливості, гарантованої пунктом 1 статті 6 Конвенції.

«Биков проти Росії» (Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.

95. ... Суд повторює, що наявність справедливих процедур з розгляду питання про прийнятність доказів набуває ще більшого значення тоді, коли предметом спору є надійність доказів... У цій справі заявник мав змогу оспорити саму таємну операцію і кожен доказ, здобутий з її допомогою, в межах змагального процесу в першій інстанції і в його підставах для апеляції. Як підстави для відводу наведено стверджувану неправомірність і обманний спосіб здобуття доказів, а також нібито неправильне тлумачення розмови, записаної на плівку. Суди розглянули кожне з цих питань і відхилили їх у мотивованих ухвалах. Суд зауважує, що заявник не оскаржував порядку, в якому суди постановляли своє рішення про допустимість доказів.

98. ... Суд погоджується з тим, що докази, здобуті внаслідок таємної операції, були не єдиною підставою для засудження заявника, оскільки вони знайшли підтвердження в інших вирішальних доказах. Ніяких доводів на підтримку висновку про неналежне дотримання прав заявника на захист в зв’язку з долученими доказами або про довільну оцінку останніх національними судами, не наведено.

с. Використання відеоспостереження

«Перрі проти Сполученого Королівства» (Perry v United Kingdom) (ухв.), 63737/00, 26 вересня 2002 року.

2. ... Ця справа в чомусь подібна до справи «Шенк», бо докази в ній здобуто методами, що порушували вимоги, передбачені внутрішньою процедурою, в цьому випадку Збіркою PACE... Заявник стверджував, що використання матеріалу в його справі через кричуще нехтування процедури було несправедливим. Зокрема, оскільки його не попередили про відеозапис, він не мав можливості погодитися з процедурою

проведення впізнання або висунути заперечення проти будь-кого з добровольців, що брали участь цій процедурі. Суд хотів би зауважити, що заявникові вже надавали цілий ряд можливостей для участі в традиційній процедурі впізнання і він ними не скористався. Він також нагадує, що суддя першої інстанції здійснив певну перевірку порядку здійснення відеозапису і виявив, що несправедливим використання відзнятого матеріалу для проведення впізнання не було, оскільки одинадцятеро осіб, використаних як добровольці, цілком підходили для порівняння, тим більше, що їх було навіть більше, аніж потрібно. Хоча адвокат заявника під час показу фільму свідкам присутнім не був, завдяки спеціальному відеозаписові процедури його демонстрації свідкам і заявник, і суд мали змогу бачити, як ці свідки впізнавали або не впізнавали заявника. Суд також відзначає, що, як і в справі «Шенк», цей матеріал не був єдиним доказом проти заявника.

Однак за цих обставин, як і в справах «Шенк» і «Хан», важливо, щоб була справедлива процедура розгляду питання про прийнятність та перевірку надійності спірних доказів. Суд у цьому зв’язку нагадує, що адвокат заявника оскаржив прийнятність використання відеокасети як доказу під час попереднього допиту свідків (voir dire), який фактично довелося повторити в зв’язку зі зміною судді. Він зміг навести аргументи на користь вилучення доказів як ненадійних, несправедливих або здобутих із застосуванням жорстких методів. Проте другий суддя в своїй ретельно сформульованій ухвалі визнав докази прийнятними, а заявник мав і в подальшому право оспорити їх перед судом присяжних. Суд вважає, що нічого несправедливого в тому, щоб після сумлінного напутнього слова судді залишити питання про наявність вагоміших доказів на розсуд присяжних, не було. Крім того, апеляційний суд, перевіривши обраний суддею підхід в апеляційному порядку, встановив, що той узяв до уваги всі релевантні фактори і що в його ухвалах та кінцевому напутньому слові недоліків не було. Отже, на кожній стадії провадження заявникові забезпечили можливість оспорити надійність і якість такого доказу, як ідентифікація особи на основі відеозапису...

Зважаючи на ці обставини, Суд переконаний, що розгляд справи заявника в першій і апеляційній інстанції відповідав вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції. Він хотів би зазначити, що використання в ході судового розгляду матеріалів, здобутих без належної правової підстави або за допомогою незаконних засобів, загалом не порушує критерію справедливості, встановленого пунктом 1 статті 6, якщо при цьому забезпечено належні процесуальні гарантії, а характер і джерело походження матеріалу не мають дефектів, спричинених, наприклад, якимись утисками, примусом чи провокацією з боку правозастосовних органів, внаслідок чого його використання для встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення було б несправедливим. Отримання ж такої інформації є, скоріше, обставиною, що порушує питання про передбачену статтею 8 відповідальність Договірної Сторони за належне забезпечення права на повагу до приватного життя.

6. Визнання, зроблені за відсутності адвоката

«Бреннан проти Сполученого Королівства» (Brennan v United Kingdom), 39846/98, 16 жовтня 2001 року.

53. Заявник стверджував, що через брак самостійних доказів у вигляді відео- або магнітофонних записів допитів у поліції та з огляду на відсутність соліситора обвинуваченого, останньому було доволі важко переконати суд у тому, що, всупереч свідченням поліціянтів, утиски таки були. Суд погоджується, що запис допитів, так само, як і присутність адвоката підозрюваного, є захистом від неправомірних дій поліції. Однак він не переконаний у тому, що це є необхідною умовою справедливості за змістом пункту 1 статті 6. Основним питанням при розгляді кожної заяви, що надходить до Суду, є те, чи заявникові забезпечили, з урахуванням обставин конкретної справи, її справедливий судовий розгляд. Суд вважає, що розгляд справи в першій інстанції на засадах змагальності сторін, в ході якого заслухали покази заявника, спеціалістів-психологів, декількох поліціянтів, що брали участь у допитах, та медичних працівників поліції, які його обстежували під час тримання під вартою, міг виявити факт утисків з боку поліції. Зважаючи на такі обставини, несправедливий характер розгляду справи заявника внаслідок браку додаткових гарантій не є доведеним.

54. Що стосується посилань заявника на справу «Маґі»... Суд зауважує, що та справа стосувалася екстремальнішої ситуації, коли поліція тримала заявника в одиночному ув’язненні без права листування і зносин із зовнішнім світом упровдож 48 годин, і він визнав свою вину, перш ніж йому дозволили побачитися з його адвокатом. У цій же справі доступ заявника до адвоката відклали на двадцять чотири години, а його визнання були зроблені протягом подальшого періоду, коли йому не забороняли діставати юридичні консультації...

55. Суд доходить висновку, що в тому, що стосується допитів у поліції, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та (або) підпункту (c) пункту 3 статті 6 не було.

«Колу проти Туреччини» (Kolu v Turkey), 35811/97, 2 серпня 2005 року.

62. ... Суд вважає, що позбавлення заявника правової допомоги під час допитів — хоч би яким було виправдання цього — погіршило право захисту, яке в подальшому не могло бути відновлене. Процедурні гарантії в цій справі не були такими, що могли перешкодити використанню зізнань, здобутих через незнання права не давати свідчень проти себе, або надати можливість протидіяти обвинувальним свідченням позивачів. Отже, заявник практично був не змозі не лише заперечити проти можливості оскаржити обвинувачення тих, хто його викривав, але й також оскаржити використання зізнань, здобутих за відсутності адвоката та під час таємного арешту, спосіб здійснення якого викликає сумніви.