Розділ «Тема 1 Поняття та значення кваліфікації злочинів. Склад злочину як юридична підстава кваліфікації»

5) попередньої поведінки особи, якщо вона створила небезпечний для іншої особи стан і через це зобов’язана була надати їй допомогу (зокрема, поставлення потерпілого в небезпечний для життя стан і завідоме залишення його без допомоги — ст. 135 КК України);

6) можливості надати допомогу особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, або повідомити про такий стан особи належним установам чи особам (ст. 136 КК України).

Коли особа вчинила діяння не з власної волі, вона не підлягає кримінальній відповідальності через відсутність вини в її поведінці. Це трапляється за умов:

• вчинення рефлекторних або інших дій мимохіть;

• упливу нездоланної (непереборної) сили, під якою розуміють уплив сил природи, механізмів, людей, тварин або інших об’єктивних, незалежних від суб’єкта, факторів (наприклад, не несуть відповідальності працівники служби швидкої медичної допомоги за ненадання допомоги хворому, якщо вони не могли своєчасно прибути за викликом через автомобільну аварію чи повінь, яка зруйнувала міст через ріку на шляху слідування);

• застосування нездоланного фізичного примусу чи психічного примусу, що відповідає вимогам крайньої необхідності (ст. 40 КК України).

У матеріальних складах злочину обов’язковими ознаками об’єктивної сторони, крім діяння, є суспільно небезпечні наслідки та причиновий зв’язок. Суспільно небезпечні наслідки — це реальна шкода, що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом. Злочинні наслідки можуть мати матеріальний (настання біологічної смерті — при вбивстві; розлад здоров’я — при тілесних ушкодженнях; шкода, що має конкретний грошовий вимір — при крадіжці) або нематеріальний (політична, моральна, психічна шкода тощо) характер. Причиновий зв’язок — це такий об’єктивний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і наслідками, що настали, при якому діяння є безпосередньою причиною наслідків. До того ж причиновий зв’язок має бути необхідним, неминуче та закономірно породжувати злочинний наслідок. Наявність випадкового причинового зв’язку не утворює об’єктивної сторони злочину та виключає склад злочину в діянні особи.

До інших необов’язкових (факультативних) ознак об’єктивної сторони злочину належать:

1) місце — певна територія, на якій вчиняється злочинне діяння та (чи) настають його наслідки (наприклад, дії, що дезорганізують роботу виправних установ, вчиняються тільки на території виправної установи, а мародерство — тільки на полі бою);

2) час — певний період, протягом якого скоюється злочин, зокрема, певна частка року, місяця, тижня, доби, а також час, пов’язаний з певними умовами (приміром, відповідальність за опір працівникові правоохоронного органу пов’язується з часом виконання ним покладених державою обов’язків щодо охорони громадського порядку);

3) спосіб — форма прояву злочинного діяння, тобто сукупність прийомів і методів, які використовувалися у процесі вчинення злочину (так, при крадіжці спосіб є таємним; при грабежі — відкритим; при шахрайстві — це обман або зловживання довірою);

4) обстановка — сукупність умов, за яких скоюється злочин (наприклад, відповідальність за зловживання прапорами чи знаками Червоного Хреста й Червоного Півмісяця вчиняється в умовах воєнного стану);

5) знаряддя — предмети матеріального світу, безпосередньо використовувані особою як інструменти при вчиненні злочину (приміром, зброя для позбавлення життя чи фомка для вчинення крадіжки з проникненням у житло);

6) засоби — предмети, речі чи процеси, за допомогою яких вчиняється злочин, та які полегшують або сприяють доведенню його до кінця (скажімо, транспортні засоби при незаконному полюванні чи підроблені документи при вчиненні шахрайства).

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК України).

Фізична особа — це завжди людина, котра має не тільки всі названі обов’язкові ознаки, а й інші характеристики, що можуть мати певне кримінально-правове значення. Осудність — це психічний стан особи, що полягає в її здатності за станом психічного здоров’я, за рівнем соціально-психологічного розвитку й соціалізації, а також за віком усвідомлювати свої дії та керувати ними. Вік особи — це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким пов’язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки для юридичного статусу особи.

Частина 2 ст. 18 КК України визначає, що спеціальним суб’єктом злочину є «фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа». Отож, спеціальний суб’єкт — це особа, котра крім обов’язкових загальних ознак (фізична осудна особа, що досягла певного віку), має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини КК для суб’єкта конкретного складу злочину. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) тощо.

Суб’єктивна сторона злочину — це внутрішній (імпліцитний) прояв суспільно небезпечного посягання, що дає уявлення про психічні процеси, які відбуваються у свідомості винної особи під час вчинення злочину, та характеризується певною формою вини, мотивом, метою й емоційним станом.

Основною (обов’язковою) для кожного злочину ознакою суб’єктивної сторони є вина, тобто психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.

Мотив, мета й емоційний стан особи під час вчинення нею суспільно небезпечного посягання є факультативними ознаками суб’єктивної сторони злочину, проте їх встановлення сприяє правильній і повній оцінці скоєного. Мотив злочину — це усвідомлене спонукання особи, що викликало в неї рішучість вчинити злочин; це інтегральне психічне утворення, що спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою (наприклад, крадіжка вчиняється тільки з корисливих мотивів, незаконне звільнення працівника з роботи — з особистих мотивів, хуліганство — з мотивів явної неповаги до суспільства). Мета злочину — це уявлення особи про бажаний результат, досягнути якого вона прагне, скоюючи злочин (скажімо, метою диверсії є ослаблення держави, метою фіктивного підприємництва — прикриття незаконної діяльності чи здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, метою бандитизму — напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб). Емоційний стан — це сукупність емоцій і переживань, які були в особи під час вчинення нею злочину (приміром, стан сильного душевного хвилювання при вчиненні умисного вбивства чи тяжкого тілесного ушкодження).