Розділ «Тема 1 Поняття та значення кваліфікації злочинів. Склад злочину як юридична підстава кваліфікації»

Основним (головним) безпосереднім об’єктом злочину називаються ті суспільні відносини, посягання на які становить суспільну сутність злочину та заради охорони яких законодавець створив відповідну кримінально-правову норму. Завдяки основному безпосередньому об’єктові визначається суспільна небезпечність злочину, структура відповідного складу злочину та його місце в системі Особливої частини КК. Додатковим безпосереднім об’єктом злочину є ті суспільні відносини, яким завдається чи щодо яких виникає загроза завдання шкоди поряд з основним об’єктом. Розрізняють додатковий необхідний (обов’язковий) безпосередній об’єкт і додатковий факультативний (необов’язковий) безпосередній об’єкт.

Додатковий необхідний об’єкт злочину — це суспільні відносини, котрим при вчиненні певного злочину завжди спричиняється шкода. Наприклад, у складі розбою основним безпосереднім об’єктом є власність, а додатковим необхідним — життя та здоров’я особи. Додатковий факультативний об’єкт злочину — це ті суспільні відносини, яким при вчиненні конкретного злочину в одному випадку завдається шкода, а в іншому це не відбувається (приміром, здоров’я при вчиненні зґвалтування — ч. 1 ст. 152 КК України).

Предмет злочину — це речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин; це — факультативна ознака, що виявляється не в усіх злочинах. Наприклад, при крадіжці об’єктом злочину є право власності, а предметом — майно, речі й інші цінності; при порушенні порядку здійснення операцій з металобрухтом об’єктом злочину є сфера господарської діяльності, а предметом — металобрухт (брухт кольорових і чорних металів); при незаконному носінні зброї об’єктом злочину є громадська безпека, а предметом — власне ця зброя. Однак предмет відсутній у таких злочинах, як умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК України), розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України), ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК України) та ін.

Від предмета злочину слід відрізняти знаряддя та засоби вчинення злочину, що належать до ознак об’єктивної сторони злочину. Якщо предмет злочину — це те, на що впливає злочинець, то знаряддя та засоби — це ті предмети, котрі використовує злочинець при вчиненні злочину, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Іноді предмети, знаряддя та засоби можуть переходити, так би мовити, одне в одного. Приміром, зброя при її викраденні — це предмет злочину, а при вбивстві за допомогою цієї зброї — це вже знаряддя вчинення злочину; документ при його підробленні — предмет, а при Викраденні з його використанням — засіб вчинення злочину.

Потерпілим від злочину визнається фізична особа, котрій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а отже, юридичні особи за чинним законодавством не можуть бути потерпілими. Згідно з КПК України (п. 8 ст. 32, ст. 49), потерпілий є учасником кримінального процесу (при цьому має бути винесена відповідна постанова особи, що проводить дізнання, слідчого, судді чи ухвала суду), він має певні процесуальні права й обов’язки.

Об’єктивна сторона злочину — це зовнішній (експліцитний) прояв суспільно небезпечного посягання. Об’єктивна сторона визначає:

— у чому полягає злочин;

— яким чином він скоюється;

— за яких умов (місце, час, обстановка) він стався;

— які засоби чи знаряддя при цьому використовувалися.

Як уже підкреслювалося, необхідною (обов’язковою) ознакою об’єктивної сторони злочину є суспільно небезпечне (злочинне) діяння. Злочинні наслідки та причиновий зв’язок між діянням і наслідками, що настали, не є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину.

Залежно від конструкції об’єктивної сторони, що характеризує момент закінчення суспільно небезпечного посягання, всі склади злочинів поділяються на матеріальні, формальні й усічені. Матеріальний склад злочину — це такий склад злочину, при якому злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, убивство, тілесні ушкодження різного ступеня, крадіжка, шахрайство тощо). Формальний склад злочину передбачає, що злочин є закінченим з моменту вчинення лише суспільно небезпечного діяння (скажімо, державна зрада, вимагання, зґвалтування, одержання хабара тощо). Усічений склад злочину — це такий склад злочину, при якому злочин вважається закінченим з моменту попередньої злочинної діяльності, тобто на стадії готування чи замаху (зокрема, посягання на життя державного чи громадського діяча, розбій, створення злочинної організації, бандитизм тощо). Деякі вчені називають цей вид різновидом формального складу злочину.

Суспільно небезпечне діяння — це передбачені кримінальним законом злочинні дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об’єктові кримінально-правової охорони.

Дія — це суспільно небезпечна, протиправна, усвідомлена, вольова, складна за своєю структурою активна поведінка (вчинок) суб’єкта злочину. Зазвичай, під дією розуміють тілесні рухи, жести та слова (наприклад, заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження нанесенням удару важким предметом у голову; погроза зброєю при вчиненні розбійного нападу; доведення до самогубства особи постійними доріканнями на її адресу тощо). Інколи злочинне діяння скоюється однією фізичною дією, подекуди — цілим комплексом (серією) таких дій.

Бездіяльність — це суспільно небезпечна, протиправна, усвідомлена, вольова, складна за своєю структурою пасивна поведінка суб’єкта злочину. Вона полягає в невиконанні дій, що їх особа повинна була та могла виконати, або не перешкоджанні настанню злочинних наслідків, які особа була зобов’язана та могла відвернути.

Кримінальна відповідальність за бездіяльність прямо визначається відповідною статтею КК і пов’язується з наявністю в особи певного обов’язку та реальної можливості діяти за даних умов. Обов’язок вчинити певні дії може випливати з різних підстав, зокрема:

1) із прямої вказівки закону (наприклад, нез’явлення громадянина у призначений час без поважних причин на призовний пункт для відправки на військову службу утворює об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 335 КК України «Ухилення від призову на строкову військову службу»);

2) професійних або службових функцій чи повноважень (приміром, ненадання допомоги хворому медичним працівником — ст. 139 КК України, службова недбалість — ст. 367 КК України);

3) договору (наприклад, порушення обов’язків щодо охорони майна — ст. 197 КК України);

4) родинних відносин (ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків — ст. 165 КК України);