Розділ «Тема 1 Поняття та значення кваліфікації злочинів. Склад злочину як юридична підстава кваліфікації»

Суб’єктивну сторону утворюють такі ознаки:

— вина;

— мотив;

— мета;

— емоційний стан.

Усі ознаки складу злочину поділяються на дві великі групи:

1) обов’язкові — необхідні ознаки складу злочину, притаманні всім без винятку злочинам:

• суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом (об’єкт злочину);

• суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність);

• ознаки загального суб’єкта злочину (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

• вина (умисел або необережність);

2) факультативні (необов’язкові) — ознаки, властиві не всім, а тільки деяким складам злочинів:

• предмет злочину та потерпілий від злочину;

• злочинні наслідки, причиновий зв’язок між діянням і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину;

• ознаки спеціального суб’єкта (службове становище, фах, родинні зв’язки тощо);

• мотив, мета й емоційний стан.

Коли факультативні ознаки безпосередньо вказані у кримінальному законі чи випливають з його змісту, вони стають обов’язковими для цього складу злочину та підлягають встановленню й доказуванню.

Об’єкт злочину — це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди чи створюючи загрозу завдання такої шкоди. У кримінальному праві найбільш поширеною є триступенева класифікація об’єктів «по вертикалі». Згідно з нею, розрізняють загальний, родовий і безпосередній об’єкти. Відмітною рисою такої класифікації є те, що вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, її окремі групи та конкретні суспільні відносини повною мірою відповідають взаємовідносинам філософських категорій «загального», «особливого» («спеціального») та «окремого» («конкретного»). Усе це дає змогу визначити об’єкти кримінально-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення.

Загальним об’єктом злочину є сукупність усіх суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону, тобто система об’єктів кримінально-правової охорони. Родовий об’єкт злочину — це частина загального об’єкта, що становить окрему групу однорідних або тотожних суспільних відносин, які утворюють певну сферу суспільного існування. Родовий об’єкт відображає ступінь суспільної небезпечності певної групи злочинів, отож є своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у групи для подальшого розташування таких груп в Особливій частині КК. Безпосередній об'єкт злочину — це частина родового об’єкта, котра охоплює ті суспільні відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він заподіює шкоду. Наприклад, безпосереднім об’єктом при вбивстві є життя конкретної особи, при викраденні майна — державна, комунальна чи приватна власність, при хуліганстві — громадський порядок у кафе, на стадіоні, в кінотеатрі тощо.

Окрім класифікації безпосередніх об’єктів «по вертикалі», виділяють їх класифікацію «по горизонталі». Сутність останньої полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта розрізняють основний (головний) і додатковий об’єкти. Це відбувається тоді, коли одним і тим же злочином завдається шкода кільком суспільним відносинам. Отож, мова йде про багатооб’єктні злочини, в яких одні безпосередні об’єкти є основними, а інші — додатковими. Наприклад, при пошкодженні об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів, якщо це спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 292 КК України), основним безпосереднім об’єктом є нормальна робота зазначених трубопроводів, а додатковим — життя особи, пожежна безпека, довкілля; при посяганні на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їхньою діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України), основним безпосереднім об’єктом є система правосуддя, а додатковим — життя особи.