Розділ «8. Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих та привілеюючих ознак складу злочину»

3) властивості майна – залежно від того, виступає воно як майно взагалі чи майно, особливого роду (зброя, наркотичні засоби, військове майно);

4) ознаки складу злочину, які характеризують об’єктивну сторону і суб’єкта крадіжки майна – вчинення повторно, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, організованою групою.

Виявом того, що відповідальність за певне діяння диференційована, є наявність в кримінальному та інших галузях права багатьох норм про відповідальність за таке діяння.

Диференціація відповідальності, як правило, свідчить про розвиненість правової системи, про увагу законодавця до питань відповідальності за певні посягання. Звичайно, глибоко диференціюється відповідальність за небезпечні і поширені злочини – вбивство, злочини проти власності. Водночас відповідальність за злочини, які рідко зустрічаються в житті або ж становлять винятково високу небезпеку, не піддається диференціації. Зокрема, не диференційована відповідальність за такі небезпечні злочини, як державна зрада, диверсія.

Разом із тим, надмірна диференціація відповідальності може свідчити про недоліки законодавчої техніки, про те, що законодавство відстало від реальних суспільних умов, або ж що має місце вияв фантазії, примха законодавця. Так важко пояснити, чим керувався законодавець, передбачаючи в ст. 213 КК “Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом” посилення відповідальності при вчиненні відповідних діянь особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Адже жодних даних про те, що рецидив цього злочину буде зустрічатися в житті ніколи і ніде не наводилося, реально й за простий вид цього злочину притягають до кримінальної відповідальності винятково рідко.

Для диференціації кримінальної відповідальності притаманні такі ознаки:

- вона здійснюється лише законодавцем і тільки в кримінальному законі;

- проводиться щодо різних видів одного й того ж злочину – посягань, які характеризуються спільними визначальними ознаками;

- полягає у встановленні більш суворої або менш суворої відповідальності за окремі види одного і того ж злочину;

- виражається у наявності кількох статей або частин статті, в яких передбачається відповідальність за один злочин;

- її змістом є врахування і відображення в кримінальному законі ознак, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки злочину;

- передумовою диференціації кримінальної відповідальності є криміналізація діяння – встановлення кримінальної відповідальності.

- є обов’язковою для органів, які здійснюють правозастосування.

Необхідність диференціації кримінальної відповідальності

Відомо, що існують два головних напрямки розвитку кримінального права. Перший полягає в посиленні відповідальності за злочини тяжкі, корисливі та насильницькі, вчинені при організованих формах співучасті. Він знаходить свій вияв у встановленні більш суворих санкцій за відповідні посягання, забороні або обмеженнях застосування звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Другий же виявляється в лібералізації кримінального права. Диференціація ж кримінальної відповідальності дозволяє досягнути вдалого балансу між “м'якістю” і “жорсткістю” КК[159]. Закріплення в кримінальному законі можливості застосування норм, які враховують більш високу, чи, навпаки, зменшену суспільну небезпеку посягань, передбачають різні санкції дозволяє точніше врахувати особливості злочинної поведінки, які зустрічаються в житті.

Диференціація відповідальності здійснюється за типовими ознаками, які завжди змінюють суспільну небезпеку посягання. Вона поширюється на всі злочини, які вчинені при наявності тих чи інших ознак. Так, щодо розкрадань такими ознаками є вартість викраденого майна. Викрадення майна на суму, яка дозволяє визнати таке посягання, вчиненим у великих чи особливо великих розмірах означає, що цей злочин є більш небезпечним, ніж той, що має місце при меншій вартості викраденого.

Диференціюючи відповідальність, законодавець враховує реальну криміногенну ситуацію, типову для певних посягань суспільну небезпеку.

Диференціювати чи не диференціювати кримінальну відповідальність – це, врешті-решт, право законодавця. При вирішенні цього питання певну роль відіграють не лише об’єктивні чинники – різна ступінь суспільної небезпеки тих чи інших проявів злочинного посягання, а й їх усвідомлення, суб’єктивне бажання законодавця виділяти в законі окремі норми про відповідальність за однорідні діяння, можливості законодавчої техніки тощо. Однак якісний кримінальний закон повинен відображати криміногенну дійсність, враховувати принципи кримінально-правової політики (одним із яких і визнається диференціація кримінальної відповідальності), надавати правоохоронним органам і судам можливості для врахування типових ознак, які визначають ступінь і характер суспільної небезпеки посягання. Тому диференціація відповідальності на рівні правотворчості в такому сенсі виступає як необхідність правового регулювання.

Для правозастосовних органів врахування диференціації відповідальності однозначно є вже не правом а обов’язком. Оскільки ознаки, за якими проводиться диференціація відповідальності, вказані в диспозиції статті кримінального закону, вони стають обов’язковими для даного складу злочину і при встановленні їх у скоєному неодмінно повинна інкримінуватися саме норма, в якій встановлена “диференційована відповідальність”.

Індивідуалізація кримінальної відповідальності